— Ну, як там у тебе, посувається? — запитав Координатор.

— Так, у мене готові вже майже три четвертих… А втім, я не весь час працював над цим, — я пробував переглянути нашу думку, ніби той перший завод, — на півночі, — працює так, як ми це бачили, бо він ніким не контролюється й розрегулювався… В чому річ? Що тут смішного? Ну, чого ви регочете?

— Я вам зараз щось скажу, — озвався Лікар. Він один з усіх лишався поважним. — Коли наш корабель буде готовий до старту, серед нас вибухне бунт. Ніхто не захоче летіти, поки не довідається… Бо якщо вже навіть тепер, замість того щоб у поті чола закручувати гвинтики… — Він розвів руками.

— То, значить, ви теж говорите про це? — здогадався нарешті Інженер. — Ну й до чого ж ви дійшли?

— Ні до чого, а ти?

— Щиро кажучи, я теж, але… я шукав деякі найзагальніші й воднораз найхарактерніші риси явища, з яким ми зіткнулися, і мене вразило, що той автоматичний завод не лише працював за замкнутим циклом, але й працював начебто недбало— окремі «готові вироби» різнилися між собою. Пригадуєте?

Всі згідливо загули.

— Ну, а вчора Лікар звернув увагу на те, що окремі дуплекси відрізняються один від одного дивним способом: в одних не було очей, в інших — носа, кількість пальців теж мінялася, те ж саме було й з кольором шкіри. Все це коливалося в певних межах, немовби то було наслідком відомої неточності процесу «органічної» технології — тут і там…

— А це й справді цікаво! — вигукнув Фізик, який слухав, його з величезною увагою.

А Лікар додав:

— Так, нарешті щось суттєве. А далі? Далі? — обернувся він до Інженера.

Тон розгублено похитав головою:

— Відверто кажучи, я не наважуюся вам про це сказати. Людина, коли вона лишається на самоті з собою, вигадує всілякі…

— Та кажи все! — крикнув Хімік, ледве стримуючи своє обурення.

— Кажи, якщо вже почав, — підтримав його Кібернетик. — Я розмірковував так: там перед нами був коловий

процес виробництва, руйнування і знову виробництва. Вчора ви теж відкрили щось схоже на завод. А якщо це завод, то він повинен щось виробляти.

— Ні, там нічого не було, — заперечив Хімік. — Окрім скелетів. Щоправда, ми оглянули не все… — додав він із сумнівом.

— А якщо цей завод виробляє… дуплексів? — тихо запитав Інженер і серед загальної мовчанки повів далі: — Система виробництва була б аналогічною — серійною, масовою, з відхиленнями, викликаними, скажімо, не так браком контролю, як своєрідністю процесів, котрі протікають так, що в них виникають певні відхилення від запланованої норми, які не піддаються вже керуванню. Скелети теж різнилися між собою.

— І… ти вважаєш… що вони вбивають тих, кого «погано зроблено»?.. — тремтячим голосом запитав Хімік.

— Зовсім ні! Я думаю, що ті… тіла, які ви знайшли, що вони взагалі ніколи не жили! Що синтез удався лише настільки, щоб створити організми з добре розвиненими м’язами, наділені всіма внутрішніми органами, однак відхилення від норми було таке велике, що вони виявилися нездатними до… до функціонування, а отже взагалі не ожили і їх було усунено, виключено з виробничого циклу…

— А… той рів під містом — це що? Теж «негодяща продукція»? — запитав Кібернетик.

— Не знаю, хоча, між іншим не виключено й таке…

— Так, — погодився з ним Лікар. Він дивився на повиту голубою імлою лінію обрію. — В тому, що ти говориш, є щось таке… та зламана трубка, перша й друга…

— Може, через них вводилися якісь живильні речовини під час синтезу.

— Це почасти пояснило б і те, чому дуплекс, якого ви привезли, здається розумово недорозвиненим, — докинув Кібернетик. — Він був створений зразу таким «дорослим», не розмовляє, в нього немає ніякого досвіду…

— Е, ні, — заперечив Хімік. — Наш дуплекс усе-таки дещо знає — він боявся не тільки повернення до того камінного притулку, що зрештою ще. можна було б якось зрозуміти, але й дзеркальної смуги теж. Крім того, він дещо знав про те світлове відображення, про ту невидиму межу, яку ми перетнули…

— Якщо далі розвинути цю Генрикову гіпотезу, то виникає картина, яку важко прийняти, — мовив Координатор, дивлячись на пісок під ногами. — Той перший завод виробляє деталі, які ніхто не використовує. А другий? Живі створіння? Навіщо? Ти думаєш, що вони… теж уводяться в коловий процес?

— Перестань! — крикнув Кібернетик і здригнувся. — Сподіваюсь, ти не говориш про це цілком серйозно?

— Стривай, — Хімік сів. — Якби живі поверталися в реторту, то усунення недосконалих створінь, які не піддаються оживленню, було б абсолютно зайвим. Зрештою, ми взагалі не бачили слідів такого процесу…

Запала раптова тиша. Лікар випростався й окинув усіх уважним поглядом.

— Послухайте мене, — мовив він, — нічого не вдієш… Я мушу це вам сказати. Ми всі опинилися під впливом «виробничої» гіпотези Інженера і тепер намагаємося підігнати під неї всі факти. Так ось: з усього цього незаперечно випливає одне — ми дуже благородні й наївні люди…