Атмосфера, насичена киснем, чудова вода в кришталево-прозорих струмках, помірне тепло — такий цей світ, який породив зрештою високу цивілізацію… Отже, з мешканцями Едему можливий контакт? І може статися, люди знайдуть тут ідеально організоване суспільство, загальне щастя і таким чином виправдається назва, яку вони дали цій прекрасній планеті?!

Але що означають смердючі рови, завалені трупами дуплексів, які розкладаються? Чому водії дископодібних машин такі агресивні, що людям доводиться застосовувати зброю? І чому перша безпосередня зустріч землян з дуплексами призводить до панічної стихійної втечі едемців?

Усі спроби людей встановити контакт з дуплексами скінчилися невдачею. На шляху контакту височить стіна взаємонерозуміння, ще непроникніша, ніж та, склоподібна, якою едемці відгородили чужоземний зореліт від свого світу.

Тільки незадовго до старту виникає щось схоже на взаєморозуміння: едемський астроном добровільно приходить до прибульців. Ним рухає жадоба пізнання невідомого. Він приходить, щоб узнати й загинути. Так, загинути за якимись незрозумілими людям законами, що існують на Едемі. Це, мабуть, найблискучіші сторінки в романі. Напружено б’ється думка земних учених і едемця, котрі з двох боків намагаються подолати бар’єр несумісності. Відбувається щось на зразок діалогу, який ведеться через машинного посередника — калькулятора. Додатковий засіб спілкування — малюнки.

Земним ученим, які опинилися на планеті Едем, належить зрозуміти, що чуже — не є безглуздям, а чимось принципово новим, що не вкладається в звичні земні уявлення, це плід розуму, але чужого, досвід давньої цивілізації, котра не має нічого спільного з людською, А коли таке розуміння приходить, люди змушені зробити два сумних висновки.

По-перше, планета, по-райськи прекрасна здаля, зблизька нагадує дантове пекло, вона насичена жахами. Проте чітко уявити собі ці жахи, зрозуміти причини, що їх породили, люди поки що неспроможні,

По-друге, зрозумівши тільки те, що процеси, які відбуваються на Едемі, для них незбагненні, члени екіпажу зорельота приймають нелегке для себе рішення: відмовитись від будь-якого втручання на захист того, що з погляду людей є справедливістю, І земний зореліт покидає Едем.

У передмові до російського видання «Соляріса» Станіслав Лем писав:

«…Зустріч з Невідомим має породити цілу низку проблем пізнавальної природи, природи філософської, психологічної і моральної. Розв’язання цих проблем силою, наприклад, якимось бомбардуванням невідомої планети, звісно, нічого не дає. Це просто знищення явища, а не концентрація зусиль для того, щоб його зрозуміти. Люди, які потрапили в це Невідоме, муситимуть постаратися зрозуміти його, осягнути. Можливо, це вдасться не зразу, можливо, знадобиться багато праці, жертв, можливо, їх чекає багато непорозумінь, навіть поразок. Але це вже інше питання».

Ця теза, покладена в основу «Едему», розвиває роман С. Лема «Соляріс». У ньому барви Невідомого ще більше згущені. Якщо на Едемі люди зустрічаються з істотами розумними, хай не схожими на людину, але бодай у чомусь спорідненими їй за біологічною структурою (кров, зір, мова, слух тощо), то на Солярісі вони мають справу з Океаном — мислячою субстанцією. І ось уже десятки років працює наукова станція землян, що намагаються вивчити природу, а потім і вступити в контакт з єдиним, але без сумніву розумним мешканцем цієї загадкової планети. Однак людство дедалі більше тривожить питання: хто досягнув більших успіхів у вивченні одне одного — вчені Землі чи Океан? Схоже на те, що Океанові набагато легше осягнути природу людини, аніж людині — природу Океану.

А на момент прибуття на станцію Соляріс психолога Кельвіна, від особи якого ведеться розповідь. Океан підготував людям ще один сюрприз… На станції з’явилися «гості». У Гібаряна в гостях величезна молода негритянка. З-за дверей лабораторії Сарторіуса долітає дитячий голос і тупотіння босих ніг. Хтось відвідує і Снаута. А до Кельвіна, який щойно прилетів із Землі, приходить Гері — його кохана, що наклала на себе руки десять років тому. І це не фантоми, не безтілесні привиди! «Гості» дихають, розмовляють, цілуються. У них є все, крім пам’яті про минуле.

Виникають трагічні ситуації. Гібарян кінчає життя самогубством. Старторіус близький до божевілля.

Що ж до Кельвіна, то ним володіють суперечливі почуття. Він і боїться нової Гері, усвідомлюючи, що це всього лиш модель дівчини, яку він любить, проте й не може (а згодом уже й не хоче) стримати свої почуття. У ньому зароджується любов до нової Гері.

У найбільш значному, найвидатнішому за художньою майстерністю романі Лема — «Солярісі» — найсильніші і найвиразніші сторінки присвяченого «гостям» і їхнім стосункам з трьома основними персонажами — Кельвіном, Снаутом і Сарторіусом.

Виявляється, Океан здатен не лише стабілізувати орбіту Соляріса, який обертається довкола двох сонць.

Тепзер він, проникаючи в тайники підсвідомої сфери людського мозку, надаючи матеріальної форми, «ліпить» живі образи, що врізаються в пам’ять учених. І він стає мимовільним «викривачем» темних сторін людської душі.

Але який же він — добрий, злий чи байдужий? Ні те, ні друге, ні третє. Людина ще не може його осягнути. Одначе як довго він лишиться незбагненним?

Після того як анігілятор, сконструйований Сарторіусом, знищує всіх «гостей» і серед них Гері, що добровільно пішла на загибель, Снаут і Сарторіус мріють лише про те, щоб швидше покинути Соляріс.