Він відшукав на галявинці ямку, кинув туди купку сухого листя, набрав поблизу ломаччя, а поверх усього поклав кедрову гілку, щоб горіло довго. Землю навколо «грубки» старанно почистив і висік іскру кресалом. Спалахнув майже бездимний вогонь. Сем уже роздував його, коли повернувся Горлум. Опустивши на землю повні казанки, він вигукнув сердито:

— Ох-ох! Навіщо це? Не треба! Дурний гобіт, так-так, дурний! Не треба цього!

— Чого не треба? — не зрозумів Сем.

— Цих бридких пекучих язичків! Вогонь! Вогонь! Це небезпечно! Він обпікає, його здаля видно, так-так! [236]

— Не думаю, — заперечив Сем. — Якщо не класти вогкі дрова, диму не буде і все обійдеться. Та й взагалі, заради доброї справи варто'ризикнути. Мені ж треба приготувати кроликів!

— Навіщо готувати на вогні? — зарепетував Горлум. — Навіщо псувати гарне м'ясо? І навіщо Смеагорл вам їх віддав, бідний, голодний Смеагорл? Ай-яй-яй, дурний гобіт! Кролики молоді, ніжні, соковиті, їх треба їсти просто так, сирцем!

Він схопив випотрошену тушку і притис до грудей.

— Та годі тобі, - мовив Сем. — Що одному всмак, іншому отрута. Тобі наші коржики поперек горлянки, а нам — сире м'ясо. Ти мені кролика подарував, отже, я його можу готувати, як мені заманеться. Я ж не змушую дивитися, як ми будемо обідати! Злови собі іншого і ковтай хоч зі шкурою, аби не в мене на очах. Ти не побачиш вогню, а я — тебе, і обом буде приємно. Втім, я намагатимусь не надимити.

Горлум, тихо буркочучи, сховався в папоротях, «Гобітові, крім м'яса, потрібна ще і зелень, — подумав Сем, — мені б сюди якогось коріння або картопельки, не кажучи вже про свіжий хліб. Добре, обійдемося приправами…»

— Гей, Горлуме! — неголосно покликав він. — Ще робота є.

Горлум висунувся з-під листя, неприязно скривившись.

— Пару лаврових листочків, трошки чебрецю, шавлії — і все, але мені треба це пошвидше, поки вода не закипіла.

— Ні, - кинув Горлум, — це Смеагорлові зовсім не подобається. Смеагорл не їсть ані трави, ані корінців, ніколи, мій дорогесенький, поки не вмирає з голоду або не занедужає, бідний Смеагорл…

— Я Смеагорла в цьому казанку зварю живцем, якщо він не зробить того, про що його чемно просять! Я особисто тебе покладу в окріп, мій дорогесенький! Не сезон, а то б я ще послав бідного Смеагорла за ріпою та морквиною. Готовий битися об заклад, тут ростуть усякі дикі овочі. А дорого б я дав за десяток барабольок…

— Смеагорл не піде, ні, мій дорогоцінний, зараз не піде, — запхикав Горлум. — Смеагорл жахливо втомився, гобіт злий, бридкий! Смеагорл не буде копати корінці, моркву і картоплю. А що це таке — бараболя? [237]

— Бараболя — по-науковому картопля, — пояснив Сем, — улюблена страва мого старого і найкращий спосіб набити порожній шлунок. Зараз її не знайдеш, тож я тебе і не змушую. Будь добрий, нарви пучечок зелені, я буду про тебе тоді кращої думки. Якщо будеш слухняним, при першій же оказії так почастую — пальчики оближеш! Смажена картопля і риба — спеціальність фірми «Сем Гемджи»!;

— Псувати смачну рибку на сковорідці! — не вгамовувався Горлум. — Дай мені сиру рибу, а свою картоплю можеш їсти сам!

— Ну що з тобою зробиш! — зітхнув Сем. — Марна трата слів… Йди собі спати!

Довелося обійтися без Горлума; на щастя, все необхідне знайшлося під рукою. Сем накришив зелені і присів стерегти, поки закипить вода. Час минав, день був тихий та теплий, роса на траві і листі висохла. Незабаром кролики вже тушкувалися за всіма правилами в обох казанках. Сем дрімав, не забуваючи час від часу тикати м'ясо виделкою — чи м'яке, — і пробувати ложкою соус.

Нарешті все було готове. Сем зняв казанки з вогню і подався будити Фродо.

— Га? Що? Що таке, Сем? — запитав той, розплющивши очі. — Чому ти не спиш? Котра година?

— Десь дві години по світанку чи близько того. Зараз я почастую вас тушкованим м'ясом і супом, це вам на користь піде. Правда, немає ані цибулі, ані картоплі, та й їсти доведеться просто з казанка: у мене з собою, на жаль, ні серветок, ні порцеляни…

Фродо потягнувся і зітхнув.

— Чи тобі вдалося поспати? — суворо спитав він. — І не треба було розпалювати вогонь. Але я дуже голодний. Гм… Що це так пахне?

— Смеагорлів подарунок, — засміявся Сем. — Пара кроленят. Горлум, здається, вже шкодує про свою щедрість! На жаль, на гарнір нічого, крім зелені.

Вони сіли серед папороті і заходилися їсти, користуючись по черзі єдиною виделкою і ложкою; заїли шматочком хлібця. Давно вже не доводилося їм так розкошувати!

— Егей, Горлуме! — тихенько свиснув Сем. — Ходи-но сюди. Хвилина на роздуми! Ще залишилося трохи м'яса, хочеш? [238]

Відповіді не було.