– Чому ж тоді, - спитав Лікар, втупивши очі у вогонь каміна, - чому ж тоді, коли Час є тільки Четвертим Виміром Простору, його завжди визначали, та й тепер визначають, як щось зовсім відмінне? І чому не можемо ми пересуватись в ньому так, як і в інших вимірах Простору?

Мандрівник усміхнувся.

– А ви певні, що ми так уже вільно можемо пересуватись у Просторі? Ми можемо піти праворуч чи ліворуч, ступити назад або вперед, і люди завжди робили це. Я не заперечую, що ми вільно пересуваємось у двох вимірах. А що скажете ви про пересування вгору та вниз? Тут уже наші можливості обмежує сила тяжіння. [37]

– Не зовсім так, - сказав Лікар.
– Адже є повітряні кулі.

– Але до повітряних куль люди зовсім не могли пересуватись у вертикальному напрямі, якщо не зважати на стрибки угору та підняття на нерівності земної поверхні.

– І все-таки, хай і мало, а ми пересуваємося вгору та вниз, - не міг угамуватися Лікар.

– Легше, значно легше вниз, ніж угору.

– А в Часі ви не можете пересуватися зовсім. Ви не спроможні ані на крок відійти від сучасного моменту.

– Ось тут, любий друже, ви й помиляєтеся. Саме в цьому помиляється й цілий світ. Ми завжди відходимо від сучасного моменту. Наше духовне життя - річ нематеріальна, воно не має ніяких вимірів і пересувається з однаковою швидкістю від колиски й до могили в Четвертому Вимірі Простору - Часі. Це подібно до того, коли б ми, почавши своє існування на висоті п'ятдесяти миль над землею, неухильно падали вниз.

– Але головні труднощі в тому, що в Просторі ми вільно пересуваємось у всіх напрямках, а пересуватися в Часі, як хотіли б, не можемо, - зауважив Психолог.

– У цьому й полягає суть мого великого винаходу. Ви помиляєтесь, кажучи, ніби ми не спроможні пересуватись у Часі. Коли я, наприклад, пригадую якусь минулу подію й цілком виразно уявляю її, я, власне, одходжу назад до моменту її здійснення; на той час я, так би мовити, подумки відсутній: я на хвилину стрибаю назад, у минуле. Звичайно, ми не маємо змоги залишатися в минулому стільки часу, скільки хочемо, так само як дикун або тварина не може зависнути в повітрі на віддалі хоча б шести футів від землі. З цього погляду цивілізована людина має перевагу перед дикуном. Вона може, подолавши силу земного тяжіння, піднятися на повітряній кулі. То чого ж не уявити, що зрештою і в часовому вимірі ми зможемо зупиняти або прискорювати свій рух чи навіть повертати його назад, пересуваючись у протилежному напрямі?

– Це аж ніяк неможливо, - почав був Філбі.
– Це вже...

– Чого б і ні?
– здивувався Мандрівник у Часі.

– Це суперечить розуму.

– Якому розуму?
– спитав Мандрівник.

– Ви можете доводити, що чорне - біле, та мене ніколи в цьому не переконаєте, - сказав Філбі.

– Може, й не переконаю, - погодився Мандрівник, - але тепер ви хоч зможете зрозуміти мету моїх досліджень у [38] царині геометрії чотирьох вимірів. Я віддавна вже плекаю думку про машину...

– Щоб мандрувати в Часі!
– вигукнув Дуже Молодий Чоловік.

– Вона рухатиметься і в Часі, і в Просторі, залежно від бажання того, хто керуватиме нею.

Філбі тільки посміхнувся.

– Я перевірив її на досліді, - сказав Мандрівник у Часі.

– Надзвичайно корисний винахід для історика, - промовив Психолог.
– Можна було б повернутися в минуле і перевірити, скажімо, відому всім оповідь про Гастінгську битву*.

* Гастінгс - місто на південному сході Англії. Біля цього міста 1066 р. сталася битва між англосаксами і нормандськими завойовниками.

– Чи не боїтеся, що звернете на себе забагато уваги?
– застеріг Лікар.
– Наші предки не дуже полюбляли анахронізми.

– Можна було б вивчити грецьку мову з уст самого Гомера або Платона, - замріяно мовив Дуже Молодий Чоловік.

– І вони напевно поставили б вам незадовільно. Адже німецькі вчені навдивовижу вдосконалили їхню давню мову.

– Тоді нам лишається ще майбутнє, - не вгамовувався Дуже Молодий Чоловік.
– Подумайте тільки! Можна покласти всі свої гроші в банк під проценти, а самому майнути вперед.

– І виявити, що суспільство там засноване на суто комуністичних засадах, - докинув я.

– З усіх найекстравагантніших теорій...
– почав Психолог.

– Авжеж. Так само думав і я і тому ніколи не казав про це, аж доки...

– Ви не пересвідчилися в цьому з досліду!
– скрикнув я.
– І можете довести це?

– Продемонструйте ваш дослід, - вигукнув Філбі, починаючи вже нетерпеливитись.

– Еге ж, покажіть нам ваші спроби, - приєднався до нього Психолог, - хоч я знаю, що все це химери.

Мандрівник у Часі обвів нас поглядом і посміхнувся. Далі, з тією ж посмішкою, він засунув руки в кишені й повільно вийшов з кімнати, і ми чули, як він човгав ногами, проходячи довгим коридором униз до своєї лабораторії.

– Чого це він туди подався?
– здивовано глянув на нас Психолог. [39]

– Утне якусь штуку, - висловив гадку Лікар.

Філбі заходився розповідати про фокусника, що його він бачив у Барслемі, та Мандрівник у Часі повернувся, і оповідання Філбі ми вже так і не почули.