Ленґдон знову змінив слайди.

— А чи хотіли б ви мати на обкладинці вашої книги отакі слова?

Ніколи не ходив землею чоловік, величніший за нього.

Мікеланджело

Натовп здивовано загудів.

Так, — мовив Ленґдон. — Це сказав той самий Мікеланджело, якого ви знаєте як автора розписів у Сікстинській капелі та статуї Давида. Мікеланджело був не лише майстерним художником і скульптором, а й прекрасним поетом, котрий опублікував близько трьохсот поем, включно з тією, що називалася «Данте» і була присвячена чоловікові, чиї разючі образи пекла надихнули Мікеланджело на його «Судний день». А якщо ви мені не вірите, то прочитайте третю пісню Дантового «Пекла», а потім сходіть до Сікстинської капели; просто над вівтарем ви побачите цей знайомий образ.

Ленґдон прогорнув слайди до лячного зображення м’язистого злого духа, що замахнувся здоровезним веслом на людей, а ті принишкли від страху.

— А це Дантів пекельний поромник Харон, який б’є веслом тих, хто зволікає на переправі.

Ленґдон перейшов до нового слайда, цього разу з другою деталлю Мікеланджелового «Судного дня» — чоловіком, якого розпинали на хресті.

— Це Аман, ворог юдеїв, котрого, згідно зі Святим Письмом, скарали на смерть через повішення. Однак у поемі Данте його розіп’яли на хресті. Як можна бачити в Сікстинській капелі, Мікеланджело віддав перевагу Дантовому варіанту, а не біблійному. — Ленґдон усміхнувся й пошепки додав: — Тільки папі римському не кажіть.

Натовп вибухнув сміхом.

— Дантове «Пекло» створило світ болю й страждань, який перевершував усі попередні людські уявлення, і цей твір у буквальному розумінні визначив наше сучасне бачення пекла. — Ленґдон зробив паузу. — І повірте мені, католицькій церкві є чимало за що дякувати Данте. Його «Пекло» лякало віруючих сторіччями і, без сумніву, потроїло відвідуваність церкви тими, кого переповнював страх.

Ленґдон увімкнув наступний слайд.

— А оце підводить нас до причини, через яку ми всі тут сьогодні зібралися.

Тепер на екрані з’явився заголовок лекції: «Божественний Данте: символи пекла».

Дантове пекло — це ландшафт, настільки багатий на символізм, що я часто приділяю цій темі курс лекцій на цілий семестр. А сьогодні, на мою думку, не буде кращого способу розкрити символи Дантового «Пекла», як пройти пліч-о-пліч із самим поетом... крізь браму пекла.

Ленґдон підійшов до краю сцени й поглянув на публіку.

— Отже, якщо ми збираємося здійснити прогулянку крізь пекло, то я настійно рекомендую скористатися мапою. І немає повнішої мапи Дантового пекла, аніж та, яку зобразив Сандро Боттічеллі.

Ленґдон торкнувся пульта, і перед публікою з’явилася відразлива «Мапа пекла». Він почув, як дехто аж застогнав, забачивши всілякі жахіття, що коїлися в лійкоподібній підземній порожнині.

— На відміну від інших художників, Боттічеллі був надзвичайно скрупульозний у відтворенні Дантового тексту. Насправді він провів стільки часу, читаючи Данте, що великий історик мистецтва Джорджо Базарі стверджував, наче одержимість Боттічеллі творчістю Данте призвела до серйозних негараздів у житті художника. Мистець створив понад дві дюжини інших робіт, пов’язаних із Данте, але ця мапа є серед них найвідомішою.

Тоді Ленґдон повернувся й показав у лівий верхній кут полотна.

— Наша подорож почнеться он там, на поверхні землі, де ви можете бачити Данте в червоному одязі разом зі своїм гідом, Верґілієм; вони стоять обидва біля брами пекла. Звідти ми вирушимо в подорож униз, крізь дев’ять кіл Дантового пекла, і насамкінець опинимося лицем до лиця з...

Ленґдон швидко переключився на інший слайд — величезне збільшене зображення сатани, яким його показав Боттічеллі на цьому самому полотні. Страшний триголовий Люцифер поїдає трьох людей одночасно, по одному кожним ротом.

Натовп зойкнув.

Стислий огляд майбутніх атракціонів, — пожартував Ленґдон. — Цей моторошний персонаж перебуває там, де сьогодні має завершитися наша подорож. Це дев’яте коло пекла, де мешкає сам сатана. Одначе... — Ленґдон зробив паузу, а потім продовжив: — Потрапити туди — це лише половина забави, тому повернімося трохи назад... до брами пекла, де наша подорож розпочнеться.

Ленґдон перейшов до наступного слайда — літографії Постава Доре, де був зображений темний, схожий на тунель вхід, вирубаний у торці стрімчака. Над входом виднівся напис: «Залиш надію той, хто сюди входить».

— Отже, — сказав Ленґдон з усмішкою. — Зайдімо?

Десь гучно заскреготали колеса, й аудиторія перед

очима Ленґдона вмить розтанула. Він відчув, як сіпнувся вперед і зіштовхнувся зі спиною Сієнни, коли трицикл різко загальмував і зупинився посеред проспекту Макіавеллі.

У Ленґдона запаморочилося в голові; він і досі бачив двері пекла, що бовваніли перед ним. Коли ж він отямився, то побачив, денасправді опинився.

— Що сталося? — невдоволено спитав він.