Та поки темрява ще не остаточно заполонила місто, крамарі настирно зазивали перехожих, водоноси пропонували свіжу джерельну воду з навколишніх пагорбів, а розмальовані шльондри залицялися до запізнілих гультіпак. Окликали вони й вершників, звертаючись переважно до Мартіна. З одягу, зброї та постави в ньому здалеку можна було впізнати шляхетного пана, до того ж він був привабливий: тонкі риси обличчя, блискуче світло-каштанове волосся, підстрижене трошки вище лінії плеча, яскраво-блакитні очі, що особливо вирізнялися в напівтемряві вузьких завулків. Він скидався на франка, [27] а ті при грошенятах і є ласими до смаглявих малазійських жриць кохання.

Але мандрівникам зараз було не до них.

Дорогою рудого Ейріка зацікавив майданчик для гімнастичних вправ, де ще юрмилися чоловіки. Одні виконували на дерев’яних брусах вигадливі трюки, інші кидали в ціль списи та дротики. Угледівши ці забави, нащадок вікінгів оголосив супутникам, що, поки не стемніло, збирається розім’яти здерев’янілі в сідлі м’язи, а потім пошукати місцину, де добра людина може перехилити чарку.

Він негайно розвернув коня, і невдовзі з майданчика вже лунав його потужний голос, що грецькою мовою радив якомусь новачку, як правильно піднімати лікоть, метаючи дротика. Потім він запропонував особисто показати що та як. Пролунав схвальний гомін, і рудий велетень першим же могутнім кидком розтрощив на друзки мішень та перекинув триногу, на якій її було встановлено.

– Схоже, сьогодні тут знайдеться чимало охочих пригостити нашого славного вікінга, – уперше відтоді, як вони проминули міські ворота, озвався Мартін. І його чітко окреслені вуста насмішкувато вигнулися.

Сабір і далі незворушно їхав поруч, не торкаючись до поводів і правлячи конем самими лише коліньми, як це заведено в природжених вершників сельджуків. [28]

– Присягаюся бородою Пророка, – перегодом зауважив сарацин, – весь розум нашого Ейріка зосередився в руках і ногах, забувши про те місце, яке призначив для нього Всевишній. Інакше навряд чи мудрий Ашер бен Соломон потребував би наших послуг. Адже Ейріка він знайшов значно раніше, ніж мене й тебе, і саме його призначав виконувати свої доручення.

– Ейрік таки чудовий воїн. Але, знаєш, друзяко, наш господар колись сказав, що є люди, які ведуть, а є такі, кого ведуть, і вони сприймають це як належне. Наш славний язичник саме такий. І в нього достатньо розуму, щоб того не заперечувати. Він легко виконує доручення, а платить йому Ашер аж ніяк не менше, ніж нам із тобою, можеш не сумніватися.

Мартін з усмішкою глянув на Сабіра. У напівтемряві смагляве лице сарацина здавалося геть темним, глибоко посаджені проникливі очі уважно дивилися з-під чалми. Чорні, мов смола, кучері й хвиляста ретельно доглянута борідка навколо тонкогубого рота довершувала портрет.

Несподівано сарацин запитав:

– Як вважаєш, кого з нас цього разу господар призначить за головного?

– А що тут гадати, якщо скоро і так довідаємося? Усе залежить від того, куди треба буде вирушити. Якщо доведеться супроводжувати одноплеменців Ашер бен Соломона в християнські землі, то наш маленький загін очолю я, якщо в мусульманські князівства – роль еміра гратимеш ти, а я піду в кінці каравану й пильнуватиму тили.

Мартін промовив це абсолютно байдуже. Сильними рисами лицаря були незворушність та потайливість, і Сабір намагався в цьому наслідувати приятеля-франка, хоча подеколи пристрасна натура сарацина перемагала удавану стриманість. Так і зараз: ніздрі його орлиного носа засіпалися, губи здригнулися, наче він хотів промовити щось різке, але натомість Сабір несподівано усміхнувся, зблиснувши гострими білими зубами.

– Ти прибідняєшся, друже Мартіне. Господар виховав тебе у своєму домі, у колі сім’ї; коли ж Руф, прекрасна Ашер бен Соломонова дочка, стане твоєю дружиною, саме ти вирішуватимеш, куди нам скеровувати коней і де служити.

І він досягнув бажаного. Мартінове обличчя перестало бути незворушним, рука мимоволі смикнула поводи, й високий буланий кінь невдоволено затанцював під лицарем, трясучи темною гривою. Блакитні очі юнака двома світляками спалахнули в темряві, але голос і далі був спокійний:

– Сабіре, хіба можна щось приховати від твого орлиного ока? Я справді хочу, щоб Ашер не заперечував, коли я попрошу в нього руки лагідної Руфі…

Тим часом вершники наблизилися до перехрестя двох головних вулиць Нікеї, біля якого височів собор Святої Софії, основний храм міста. Зайве казати, що цю Софію марно порівнювати з величною Софією в Константинополі. З храму саме виходили останні прихожани, жінки затуляли обличчя покривалами, чоловіки гуртувалися, щоб перемовитися словом, хтось поспішав дістати благословення в довгобородого, вдягнутого в темну рясу священика.

Брови сарацина зійшлися на переніссі. Можливо, тому, що головним храмом міста, яке колись належало його одновірцям, [29] став християнський собор. А може, він просто замислився, хтозна.

– Аллах свідок, ми багато чим зобов’язані Ашерові бен Соломону, – нарешті промовив він, схилившись до Мартіна й понизивши голос. – Він багато чого навчив… але, врешті-решт, лише задля своєї мети. Я його не осуджую: кожен знає, що все в цьому світі робиться тільки для власного зиску. Більше того, господар ніколи не ставився до нас як до найманців, називає нас друзями і виявляє гостинність. Його синові Йосипу ти став товаришем, пані Хава тобі рада, а красуня Руф дивиться на тебе закохано. Якби я знав тільки це, то подумав би, що мрії твої неодмінно здійсняться. Але пам’ятай, Мартіне: ти не їхньої крові й іншої віри. Серед юдеїв ти чужий, як і я, і залишишся чужим, хоч як би привітно й дружньо вони з тобою поводилися. І це, друже, не порожні слова. Ашер бен Соломон буде з нами приязний доти, доки ми йому потрібні. Однак я не переконаний, що він прагне з тобою породичатися. Сини Ізраїлю гордовиті. Звідусіль вигнані й зневажені, вони вважають себе обраним народом і, навіть зазнаючи принижень, нічого не цінують більше за цю свою винятковість. Тому ти для них чужий, хай там що вони кажуть.