Туанетта. Я можу доручити це лише одній людині — старому лихвареві Полішинелеві, який в мене закоханий; це коштуватиме мені кількох ніжних слів, та що поробиш! Задля вас я витрачу їх з дорогою душею. Сьогодні вже надто пізно, але завтра чим світ я пошлю по нього, і він буде в захваті, що…

Беліна(за сценою). Туанетто!

Туанетта(до Анжеліки). Мене кличуть. Прощавайте. Покладіться на мене!

Декорація переміняється, на сцені —місто.

Полішинель приходить уночі, щоб заспівати серенаду своїй коханій. Йому заважають спершу скрипалі, на яких він сердиться, а далі — патруль, що складається з музикантів і танцюристів.

Полішинель. О кохання, кохання, кохання, кохання! Бідолашний ти, Полішинелю! Яку дурну фантазію забрав ти в свою голову? Як ти час марнуєш, нещасний ти безумцю! Ти занехаяв своє ремесло, занедбав усі свої справи! Ти перестав їсти, ти майже не п’єш, ти втратив нічний спочинок… І все це через кого? Через оту змію, справжню гадюку — чортицю, а не жінку, що водить тебе за носа і глузує з усього, що б ти їй не сказав. А проте розумувати тут уже годі… Ти цього хочеш, о кохання.» і я мушу божеволіти, як і багато інших! Не дуже-то воно й личить такій поважній особі, як я, та що ж поробиш? З наказу не порозумнішаєш. І старому часом памороки забиває, як і молодому. Подивлюся, чи не розчулю я моєї тигриці серенадою. Часом ніщо так не зворушує, як палкий закоханий, що співає про свою тугу перед замкненими дверима своєї коханої. (Бере лютню). Ось на чому я собі акомпануватиму. О ніч! О мила ніч! Віднеси мої любовні скарги до ліжка моєї невблаганної!

І вдень і вночі тебе я кохаю… Скажи мені «так», — молю я, благаю!.. Якщо, жорстока, ти вимовиш «ні», Смерть заподієш миттю мені… Надія і туга Серце шматують, Без любого друга Години плазують… Але якщо мрії Одурять мене І згинуть надії Здобути тебе, Сконаю я з горя, з нудьги, з безнадії… І вдень і вночі тебе я кохаю… Скажи мені «так», — молю я, благаю!.. Якщо, жорстока, ти вимовиш «ні», — Смерть заподієш миттю мені. Якщо ти не спиш, То думай щосили, Як моє серце Ти тяжко вразила!.. Якщо мене знищить Тобі заманулось, То хоч пожалій, Щоб та кривда забулась… Твій жаль пом’якшить моє горе та муки… І вдень і вночі тебе я кохаю… Скажи мені «так», — молю я, благаю!.. Якщо, жорстока, ти вимовиш «ні», Смерть заподієш миттю мені…

Полішинель; стара жінка виглядає з вікна і, щоб посміятися з Полішинеля, відповідає йому.

Стара жінка(співає).

Ви — хитруни, що очами брехливими, Благанням облудним, Словами фальшивими Сплітають оману… Ах! Я слухать вас більше не стану… Я з досвіду знаю — Мужчини зрадливі, І всі ви нечесні, І всі ви брехливі… Яка ж бо безумна ота, що вам вірить! Ці погляди ласі Мене не турбують, Зітхання пекучі Мене не хвилюють І більш не запалять — Я в тім присягаюсь! Коханцю нікчемний, Тужіння таємне Мене не бере!.. Маю серце вільне, Що з тебе сміється, Повір цим словам! Я з досвіду знаю — Мужчини зрадливі, І всі ви нечесні, І всі ви брехливі… Яка ж бо безумна ота, що вам вірить!

Скрипки починають грати.

Полішинель. Якась зухвала музика перебиває мені спів!

Скрипки грають.

Цитьте! Гей ви, скрипки, замовкніть! Не заважайте ієні побиватися за моєю жорстокою коханою!

Скрипки грають.

Замовкніть, кажу ж вам! Я хочу співати.

Скрипки грають.

Цитьте!

Скрипки грають.

Ой, пропаду!

Скрипки грають.

Ох!

Скрипки грають.

Ви що, глузуєте з мене?

Скрипки грають.

Ах! Ну й гармидер!

Скрипки грають.

А нехай вас чорти візьмуть!

Скрипки грають.

Ух, який же я розлютований!

Скрипки грають.

Ви не замовкнете?.. Ах! Хвала богові!

Скрипки грають.

Ви знову?

Скринки грають.

А бодай ви запались!

Скрипки грають.

Яка безглузда музика!

Скрипки грають.

(Співає, перекривляючи скрипки).

Ла, ла, ла, ла ла ла!..

Скрипки грають.

Ла, ла, ла, ла, ла, ла…

Скрипки грають.

Ла, ла, ла, ла, ла, ла…

Скрипки грають.

Ла, ла, ла, ла, ла, ла…

Скрипки грають.

Ла, ла, ла, ла, ла, ла…

Скрипки грають.

Їй-право, не так уже й погано, чудовий дивертисмент! Грайте, грайте, добродії скрипалі, — ви мене приємно розважаєте.

Скрипки замовкають.

Ну, грайте ж далі, будьте ласкаві!