З одної крайності ви кинулись у другу.

Ви помилку свою побачили в цей час,

Що щирість брехуна приваблювала вас;

Але не бачу я потреби, щоб ви впали

Ще в більшу помилку і першу тим справляли,

Змішавши в гурт один нікчему-брехуна

З людиною, яка неправди вік не зна.

Вас одурив шахрай, з одвагою такою,

Бундючним виглядом і міною пісною, —

То вже здається вам, що всі такі, як цей,

Що вже побожності нема проміж людей.

Такі дурні думки безбожні можуть мати,

А вам годилось би чесноту відрізняти.

Не кваптесь полюблять людину в одну мить;

У цьому ділі ви серединою йдіть.

Личині прибраній шаноби не давайте,

Але й побожної душі не ображайте.

Коли ж не можна вам без помилок таких,

Тоді вже краще ви впадайте в перший гріх.

Даміс

Чи справді, батьку, той шахрай на вас чигає,

Від вас усе добро в непам’ять повертає?

I в гидості своїй, що будить правий гнів,

З чесноти вашої на вас же сітку сплів?

Оргон

Так, сину, і душа моя болить без краю.

Даміс

Ага! Ну, то йому я вуха повтинаю.

З напасником таким вагатися не час.

Мій клопіт, щоб його прийняти геть од вас,

Я задавлю його, то швидше буде справа.

Клеант

Отак, як бачите, говорить молодь жвава.

Вгамуйтесь трішечки і втиште гнів палкий;

Такий у нас король і вік тепер такий,

Що не насильство нам у справі допоможе.

Пані Пернель

Що це? Я чую, тут таке страшне, негоже!

Оргон

Це новина, що їй отут я свідком був.

Як бачите, собі подяки я здобув

За клопоти; прийняв злиденного, як брата,

Притулком, захистом йому стає ця хата.

Щодня він гойності моєї зазнає,

Я дав йому дочку і все добро своє, —

А зрадник цей гидкий наважився, неситий,

На гріх стидкий мою дружину спокусити.

Та не спинилася на тому твар гидка:

За все моє добро мене ж тепер ляка

І хоче зруйнувать мене, — бо має зброю,

Що сам я дав йому довірою дурною, —

Із дому вигнати, де я його прийняв,

І в злидні кинути, з яких його я взяв.

Доріна

Нещасний!

Пані Пернель

Сину, я не можу йняти віри,

Щоб міг чинити він огидно так без міри.

Оргон

Як!

Пані Пернель Людям праведним завидують усі.

Оргон

Але скажіть, куди ведуть розмови ці,

Матусю?

Пані Пернель

Живете ви бог зна по-цкому,

І бачу я, що він не милий тут нікому.

Оргон

Чи це ж стосується до речі? Як і чим?

Пані Пернель

Вже ж я казала вам не раз іще малим:

Чеснота на землі щодня терпить напасті;

Хоч заздрісні помруть, то заздрощам не впасти.

Оргон

Чи з тим, про що в нас річ, зв’язок тут може буть?

Пані Пернель

Вам сто дурних казок про його наплетуть.

Оргон

Кажу ж: я бачив сам усе на власні очі.

Пані Пернель

Створіння заздрісні злоречити охочі.

Оргон

Я буду лаятись. Адже ж кажу я вам,

Що той гидкий його я злочин бачив сам.

Пані Пернель

Злосливі язики насіють скрізь отрути,

І захисту від них ніде не може бути.

Оргон

Ви неподобну річ якусь тут ведете,