Альсест

Я незаслужених не кидаю образ.

Дозвольте декілька лиш прочитати фраз.

Селімена

Не хочу я того! Не хочу! Не дозволю!

А в висновках даю вам цілковиту волю!

Альсест

На бога, доведіть, що от цього листа

Писали жінці ви. Тоді моя мета…

Селімена

Ні, до Оронта він, і край усій розмові!

Безмірно рада я палкій його любові,

Я ним пишаюся, його шаную я,

Я ошукала вас, і в цім вина моя.

Карайте ж! Появіть, мосьпане, гнів шалений,

Та досить буде вже мороки цеї з мене!

Альсест

(набік)

О, де жорстокості страшної береги?

Усе це стерпіти не маю я снаги!

Вона, що принесла мені незглибне горе,

Вона повертає на мене всі докори!

Глузує, зрадниця, бере мене на сміх —

І мушу догадів зректися я своїх!

Проте… в грудях іще горить огонь проклятий,

І пут ганебних я не можу розірвати,

Не можу знехтувать ясних її приваб

І знов до ніг її стелюся, паче раб.

(До Селімени).

О, добре вмієте ви користати з сили,

Якою почуття мої заполонили,

І очі, очі ці зрадливі й чарівні

Всю душу сповнюють покорою мені!

Мерщій же доведіть розмову цю до краю

І виправдайтеся — молю я вас, благаю!

Підозру у душі розбийте ви страшну,

І радо знову вам я руку простягну.

Верніть, верніть мені мою розбиту віру,

І я верну любов глибоку вам і щиру.

Селімена

Ви збожеволіли від ревнощів бридких,

І ніжних почувань не варті ви моїх.

Навіщо б мала я вас, пане, не кохавши,

Дурити вічно вас і вам брехати завше?

Коли б же іншому я серце віддала, —

Чому признатися одверто б не могла?

У мене доказів і доводів він просить!

Але ж я вас люблю — і цього вам не досить?

Яких вам хочеться ще інших запорук?

Чи заслужила я ганьби такої й мук?!

Я жінка. Вимовить нелегко-нам буває,

До кого серце в нас нестримано палає,

І пристрасті свої доводиться ховать,

Бо недаремне ж ми — сором’язлива стать.

А як почули ви з жіночих уст признання —

Чи більше доказів вам треба на кохання?

Хто ж віри і тоді, проте, нам не дійма,

Для того жодного вибачення нема.

Доволі! В ревнощі вдалися ви огидні,

І бачу я тепер, що ви мене не гідні.

О, соромно мені й подумати в цей час,

Що досі зберегла прихильність я до вас;

Повинна б іншого прийняти я ласкаво,

Щоб мали скаржитись законну ви підставу!

Альсест.

Ох, мила зраднице! Не встою я в борні!

Ви очі сліпите оманою мені —

Дарма! Судила так моя жорстока доля!

Солодкий цей полон і люба ця неволя!

Я ваш. Дізнатися жадаю до кінця,

Чим ошукати ви надумали сліпця.

Селімена

Ні, ви не любите мене, як слід любити.

Альсест

Мойого почуття не можна охопити,

І сила пристрасті до того довела,

Аж хочу іноді нещастя вам і зла:

Щоб люди вашої краси не помічали,

Щоб злиднів ви тяжких в житті своїм зазнали,

Щоб невідомістю вас небо повило

І статки, й титул ваш, і все в вас одняло…

Тоді б високу вам і пишну жертву склав я,

Я б вирвав, пані, вас із лиха та безслав’я,

І в гордій радості тоді б помислив я,

Що все вам на землі дала любов моя!

Селімена

Бажання, що й казать, чудове! Пречудесне! Хай захистить мене од нього цар небесний… О… Дюбуа прийшов. Який же він смішний!

Альсест

В якім ти одязі? Що значить вигляд твій?

Що сталось?

Дюбуа

Паночку…

Альсест