Шрифт:
ВОЄННІ ШКОДИ
Сивий комісар в'їздив у село форшпаном і дивувався, що воно ще стоїть чисте і біле.
«Цим мужикам,- думав він,- і чорт нічого не вдіє, а не то війна; жеруть, як свині, та заливаються ромункою. Цікаво, чи підуть і кілько дадуть заробити. Я їх умію поскоботати...»
Максим Онищук побачив від своєї хати пана та зараз забіг за вугол, аби окритися.
– Відки Польща тілько тих підпанків набрала! Возимо, та й возимо, та й перевозити не годні. Ліпше сховаюси, а жінка най каже, що я в млині. Вже мені боком лізе оту саранчу возити.
Старий Куфлюк вийшов аж за ворота, бо не мав коней і не боявся.
– Але годований, як пацюк, всі богачі повтікають в хащу, аби не йти на форшпан.
Стара Варвара сказала «славайсу» і шептала:
– Це якесь старе дупло, не буде ландувати ночами з поліцайом та хапати молодиці за підтичку...
Отець парох, як лошак, побіг до хати, аби комісар його не запримітив.
– Моя пані, лихо вже знов наднесло якогось урядника в село, припрячте в покою та готовте ліпший обід.
– Вже ті ляшки мають добрий апетит...
Учитель низько поклонився комісареві і сказав «па-дам до нуг», бо не боявся, щоби пан комісар загостив до нього.
Коло громадської канцелярії війт з байратом очікували комісара. Війт каже:
– Люди добрі, я цему не вітримаю, стара від хати відгонить, а діти голюкають, як на пса. Нема спокою ні вдень ні вночі. Давай їм їсти, давай горівки; ходи з ними по селі за бунтівниками; шукай гверів, шукай листів з Відні, розкопуй землю та шукай зради на Польщу. Взимі двері не запираютьси так, що стара замерзає на печі. Пошукайте собі другого війта, бо я довше не годен цей тягар двигати. От, видите, вже їде; бодай єго шлях трафив!
– Війте, а де люди? Я ж розказував вам, щоби всі зійшлися коло канцелярії.
– Я через десятників розказав людім приходити, може, ще посходєтьси.
– Мужик все дурний: як платити, то він хапає книжку з-під сволока, ховає в пазуху та днями вичікує, аби податок заплатити; а як гроші брати, то мужик на печі. Їй, чорт вас бери, менше буду роботи мати, а пенсія одна.
– Прошу пана, вже ми набралиси, аж занести не можемо...
– Не перечу вам, ґаздо, що за Австрії так було, але в нас буде інакше.
– Дай боже...
– Війте, ідіть ви перші списувати воєнні шкоди; хто не прийде, сам собі буде винен.
– Називаєтеся?
– Михайло Вахнюк.
– Кілько моргів?
– Які там морги, діти розібрали...
– Але кілько ви обробляєте?
– Може, десять, може, більше, може, менче.
– Пишім дванацять.
– Кілько нема.
– То пишім одинацять.
– Та най буде...
– Які шкоди воєнні?
– Та які шкоди, ніби мені хто шкоду верне? Пусто говорити і писати...
– Ви того не розумієте, начальнику, москалів ми під Варшавою збили на винне яблоко, з Відня і Пешту заберемо все золото і золотом усі шкоди воєнні поплатимо.
– Бог би з вас говорив...
– Тепер ми ваші, а ви наші.
– О, то ще хто знає, як буде.
– Польща буде, а ви, як маєте розум, то наберіть золота від мадьярів, від німців та від москалів та й жийте в добрі під Польщею, а своїх бунтівників гоніть з села. Ну, начальнику, яка шкода?
– Та пара коний та віз ще на початку війни австрияки взяли, коні з возом тисячу корон. Москалі взяли корову і телицю; за обоє рахую вісімсот корон.
– Що ще?
– Ще мадьяри зарабували два пацюки, що варті триста корон.
– І ще що?
– Де я все годен нагадати, та й нащо згадувати лихе; добре, що минуло.
– Ні, все списуйте, ми все заплатимо.
– Та брали подушки, та верені, та ціле сало вхопили, та сани, та дрова з-під хати; де я все то годен збагнути?
– Отже, видите, ваша шкода разом, пане Вахнюку, буде дві тисячі шістсот золотих корон, а перемініть на марки, то маєте чим жити до кінця віку.
– Ей, пане, бог ті корони буде рахувати, а марок мені не треба.
– То подаруйте мені цю шкоду, я вам зараз дам тисячу корон.
– Що буду дарувати більшим панам від мене?
Байрати так само нерадо списували шкоди, а люди, які вже посходилися, перераховували війтові золоті корони на марки, і не одному ставало жаль, що не мав ніякої шкоди. Та як жид Кальман цілу годину диктував свої втрати, не поминаючи найменшої крішки, то мужики загомоніли :
– О, паршивий, нарахував аж три тисячі золотих корон, а кривий Дмитро весь маєток ему в себе приховав, і дивіть, кілько грошей набере.