— Не можу сказати, — відповіла Тенар, марно намагаючись ухилитися від прямої відповіді; вона помітила, що й гості це розуміють, підвелася з-за столу і стала біля вікна. — Тобто я вам цього не скажу. Як на мене, Архімаг сам повинен вирішити, чи хочеться йому з вами зустрічатися. А якщо він воліє триматися від вас подалі, то ви його ніколи не знайдете. Адже ви, звісно, не збираєтеся шукати Архімага всупереч його волі?

Найстарший і найвищий з-поміж гостей сказав:

— Для нас закон — воля короля.

А той, що першим озвався до Тенар, примирливо пояснив:

— Адже ми лише посланці. Нам доручено передати Архімагові послання короля й отримати відповідь.

— Я подбаю про те, щоб він отримав послання короля.

— А як же відповідь? — запитав найстарший чоловік. Тенар промовчала, а той, що заговорив до неї першим, сказав:

— Ми ще кілька днів погостюємо тут, у маєтку посадника Ре-Альбі, котрий, почувши про прибуття нашого корабля, гостинно запросив нас до себе.

Вона раптом відчула, що ось-ось потрапить у пастку, що зашморг уже стягується навколо її шиї. Хоча й не розуміла, звідки взявся цей страх. Либонь, Яструбова вразливість, його відчуття власної безпорадності передалися і їй. Розгубившись, Тенар вирішила прикинутися простою сільською жінкою, такою собі доброзвичайною кумасею — а втім, хіба вона не була нею насправді? У такій ситуації відрізнити оману від дійсності було дуже складно... Тенар схилила голову й сказала:

— Так, у посадника вам буде набагато зручніше, панове. Ми тут, як бачите, живемо дуже просто, так само жив і покійний Оґіон...

— І п'єте андрадейське вино, — додав той, котрий визначив рік виготовлення вина, вродливий ясноокий чоловік з чарівливою усмішкою. Тенар, продовжуючи грати свою роль, знову схилила голову, наче не розуміючи, про що йдеться. Та коли вони вже вервечкою, один за одним вийшли з дому, вона зрозуміла, що навіть якщо вони досі не здогадалися, ким вона є насправді, — не збагнули, що вона та сама Тенар, Ясна Пані з Каблучкою, — то все одно незабаром дізнаються про це, а отже, і про те, що вона добре знає Архімага і може стати провідником до його сховку.

Коли двері зачинилися, Тенар важко зітхнула. Колючка теж зітхнула і аж тоді нарешті закрила свого роззявленого рота.

— Я — ніколи! — задоволено сказала пастушка й подалася до своїх кіз.

Із темного закутку за дверима вибралася Терру; вона причаїлася там, сховавшись від чужинців за Оґіоновою патерицею, вільшаним костуром Тенар і своїм маленьким ліщиновим дрючком. Вона знову трималася скуто, несміливо, втупивши очі в землю і притуливши до плеча спотворену половину обличчя, хоча відколи вони оселилися тут, вона майже облишила цю звичку.

Тенар підійшла до дівчинки, стала перед нею навколішки й пригорнула до себе.

— Не бійся, Терру, вони не скривдять тебе. Вони нікому не загрожують.

Дівчинка дивилась повз неї. Вона завмерла непорушно, і Тенар обіймала її, немов якусь дерев'яну колоду.

— Ти тільки скажи, і я їх більше навіть на поріг не пущу!

Нарешті дівчинка поворухнулась і запитала грубим, хрипким голосом:

— А що вони тепер зроблять із Яструбом?

— Нічого, — заспокоїла її Тенар. — Вони не заподіють йому зла! Вони прийшли... вони хотіли вшанувати його.

Але вона вже починала розуміти, до чого могли привести такі спроби вшанування Архімага — адже прибульці нічого не відали про його втрату, як і про його тяжку пригніченість, а відтак через своє незнання змушували б Геда грати роль у тій виставі, до якої він більше не мав жодного стосунку.

Коли Тенар відпустила дівчинку, Терру підійшла до шафи і дістала звідти Оґіонову мітлу. А тоді ретельно підмела долівку — особливо там, де стояли гості з Хавнору; вимела геть їхні сліди, вимела і викинула за поріг.

Спостерігаючи за нею, Тенар прийняла рішення.

Вона підійшла до полиці, де стояли три Великі книги, і, понишпоривши там, знайшла кілька гусячих пер і напівзасохле чорнило. На жаль, у неї не було жодного клаптика паперу чи пергаменту. Їй дуже не хотілося псувати таку священну річ, як Оґіонова книга, проте, насупившись, вона все ж відірвала тоненьку смужечку паперу від останньої порожньої сторінки в Книзі Рун. Потім сіла за стіл, вмочила перо в чорнило й почала писати. Це давалося їй нелегко. Вона майже нічого не писала відтоді, як чверть століття тому сиділа за цим столом, а Оґіон, зазираючи їй через плече, навчав її ґардійських і Великих Рун. І все ж вона зуміла нашкрябати таке: "Іди у Дубівці у Серединному Долі до Ясновода скажи Ґоя послала пильнувати за садом і вівцями". Потім, трохи подумавши, дописала ще два слова: "сьогодні ввечері".

Терру, закінчивши прибирання, уважно стежила за нею.

— А де Колючка? — запитала Тенар дівчинку, перегинаючи цидулку навпіл. — Я хочу, щоб вона віднесла це в дім тітоньки Слані.

Їй дуже хотілося піти туди самій, щоб побачитися з Яструбом, але вона побоювалася, що чужинці помітять її, а відтак зможуть вистежити Архімага.

— Я віднесу записку, — прошепотіла Терру.

Тенар гостро поглянула на дівчинку.

— Тобі доведеться йти самій, Терру. Через усе село.

Дівчинка кивнула.