Шрифт:
ЧОМУ ТРЕМТЯТЬ ЧОЛОВІКИ?
В світі нема нічого чарівнішого
Як жінка посміхається.
Чому ж тоді тремтять чоловіки
Як жінка роздягається?
13.11.2013 р.
ЯК ЖІНКА РОЗМОВЛЯЄ З БОГОМ
Як жінка розмовляє з Богом –
Вона мовчить.
Чому ж коли вона зі мною?
Завжди кричить?
13.11.2013 р.
СВОЇ ВІРШІ
Вірші свої, навіть, з перцем
Я спочатку пропускаю через розум,
А потім – через серце.
18.11.2013 р.
ЧОМУ ВТІКАЄ НАТА?
– Ти чому втікаєш з хати? –
Запитав я якось в Нати.
І тоді сказала Ната:
– Хочу буть така, як тато.
11.11.2013 р.
Я БАЧИВ ЗЛО
Я бачив зло там де ніколи
Його ніколи не було,
Як йшла Галина до Миколи,
Який устиг вже все село.
Хіба то зло як хлопець жінку
Хоче весь вечір цілувать?
А хіба ті жінки, пробачте,
Не того самого хотять?
Хіба то зло, як дівка хоче
Хлопця також поцілувати,
І ніби курочка сокоче,
Але не може це сказати.
Хіба то зло як хлопець хоче
Оте дівча за груди взяти?
І все, що там дівча сховало –
До ранку також цілувати?
18.11.2013 р.
ПРОЩАЛЬНИЙ ПОЦІЛУНОК
Роздавсь гудок.
Прощальний поцілунок
І всі залишили перон,
А ти стояла у віконці
Й це все було, неначе – сон.
16.11.2013 р.
ПРО ПАРТІІ
Колись була партія ідей,
А зараз, вибачте, – бандитів і б..дей.
27.11.2013 р.
КОХАНІЙ ЖІНЦІ
Весь час я думаю про тебе
Як про найкращу в світі мить,
Коли мені вдалось, нарешті,
Твій погляд, люба, зупинить.
Я не кривив тоді душею,
Коли відверто вам сказав:
Що я хотів би бути з вами,
Але на це не маю прав.
27.11.2013 р.
ВАСИЛЮ ФЕДОРОВУ
Як в джерелі вода – поезія у тебе,
Всю б її випив я до дна,
Бо та поезія, як небо,
Де вічно – літо і весна.
Як в джерелі вода – поезія у тебе,
Я б її вічно пив і пив,
Бо та поезія, як небо,
Де стільки блискавок і злив.
Як в джерелі вода – поезія творця,
Яку б у жаркий день я пив би без кінця,
Вона, немов безмежне небо,
Весь час притягує до себе.
10.11.2013 р.
ЯКЩО ВІН НА ПРЕСТОЛІ
Якщо він в руки взяв посох,
То він вже думає – що Бог.
27.11.2013 р.
КОЛИ РУБАЛИ БЕРІЗКУ
Коли сусід рубав берізку,
У мене плакала невістка.
Ну що про цих людей сказати?
Таких потрібно – убивати.
27.11.2013 р.
КОЛИ ЗНІМАЛА САРАФАН
Таку як ти, моя красуне,
Хто б з нас, скажи, не захотів?
І я б з тобою на край світу,
Щоб не старий був – полетів.
Бо коли я дивлюсь на тебе
Стає якимось інший світ:
Співає гай, співає небо,
Немов мені сімнадцять літ.
Й куди не гляну – квіти й квіти,
А над полями голуби,
А в квітах галасують діти,
Й шукають в квітах тих гриби.
Й весь час та мить переді мною,
Як ти знімала сарафан,
Й від того, що тоді побачив –
В душі ще й досі ураган.
Оце б таку як ти, кирпата,
Нехай Боги мене простять!
Щоб міг тебе поцілувати –
То вже й не гріх би помирать.
16.11.2013 р.
МОЄ ПОВІТРЯ
Будь то зима, чи тепле літо,