— Якесь безглуздя, — пробурмотів Тревіліян. — Спочатку тобі торочать, що треба зберігати спокій та незворушність. А потім ставлять в такі умови, що про спокій годі й думати.

— Може, це зумисно? Щоб зразу розмежувати чоловіків та хлопчаків. Не звертай уваги, Трев.

— Заткни пельку!

Нарешті викликали Джорджа, але не по радіо, як того разу. Його прізвище засвітилося на табло.

Джордж помахав Тревіліянові рукою:

— Тримайся, Трев! Не хвилюйся!

Коли він заходив до кімнати тестування, то був щасливий. Атож, щасливий!

— Джордж Плейтен? — запитав чоловік, який сидів за столом.

На мить у свідомості Джорджа з надзвичайною виразністю постав образ чоловіка, який десять років тому запитував так само, і йому раптом здалося, ніби перед ним той самий лікар, а він, Джордж, тільки-но переступивши поріг, знову перетворився на восьмирічного хлопчину.

Чоловік за столом підвів голову. Його обличчя, звичайно, не мало нічого спільного з тим образом, що виринув з глибини Джорджевої пам’яті. У цього ніс був картоплиною, волосся рідке, підборіддя помережане складками, наче він раніше був товстун, а тоді зненацька схуд.

— Ну і? — роздратовано перепитав чоловік.

Джордж повернувся до дійсності.

— Я Джордж Плейтен, сер.

— Так і кажіть. Я лікар Зекері Антонеллі. Зараз ми познайомимося з вами ближче.

Він, не кліпаючи, як сова, роздивлявся світлі маленькі клаптики плівки.

Джордж здригнувся, в його пам’яті знову зринув лікар (він забув, як його звали), який теж роздивлявся плівку. Невже та сама? Той лікар хмурився, а цей зараз подивився на нього так, наче його щось дратувало.

Джордж уже не відчував себе щасливим.

Лікар Антонеллі розгорнув грубеньку теку.

— Тут пишеться, що ви хочете стати програмістом обчислювальних машин.

— Так, лікарю.

— Ви ще не передумали?

— Ні, сер.

— Це дуже відповідальний і складний фах. Ви певні, що можете опанувати його?

— Так, сер.

— Більшість людей, до здобуття освіти, не називають ніякої конкретної професії. Видно, вони бояться нашкодити собі.

— Гадаю, ви маєте слушність, сер.

— А ви не боїтеся?

— Я вважаю, що краще бути відвертим, сер.

Лікар кивнув, однак вираз його обличчя не змінився.

— Чому ви хочете стати програмістом?

— Як ви тільки-но сказали, сер, це відповідальний і складний фах. Програмісти виконують важку і складну роботу. Мені вона подобається, і я думаю, що впораюся з нею.

Лікар Антонеллі відклав папери і роздратовано глянув на Джорджа.

— Звідкіля ви знаєте, що вона вам до вподоби? Мабуть, сподіваєтеся, що вас одразу заберуть на якусь з планет класу А.

«Він намагається залякати мене, — захвилювався Джордж. — Пануй над собою і кажи правду!»

— Звісно, програміст має більше шансів, — сказав Джордж. — Та якби мене залишили на Землі, робота не стала б подобатись мені менше, я знаю.

— Нехай так, але звідки ви знаєте?

Запитання поставлено таким тоном, наче на нього годі було відповісти розумно, і Джордж змусив себе не посміхнутись. Адже він знав відповідь.

— Я читав про програмування, — сказав він.

— Що?

На обличчі лікаря з’явився щирий подив, і Джорджеві стало дуже приємно.

— Я читав про програмування, сер, — повторив він. — Я придбав книжку і простудіював її.

— Книгу для дипломованих програмістів?

— Так, сер.

— Але ж ви не могли розуміти, що там написано.

— Спочатку. Та я дістав книжку з математики, електроніки й розібрався в них, наскільки міг. Я, звичайно, знаю не так уже й багато, проте все-таки досить, аби зрозуміти, що мені подобається цей фах і що я можу бути програмістом.

(Навіть його батьки нічого не знали про схованку, де ві зберігав оті книжки, і не здогадувалися, чому він стільки часу проводить у своїй кімнаті і чому не висипається).

Лікар відтяг двома пальцями шкіряну бганку під підборіддям.

— А навіщо воно тобі, синку?

— Хотілося перевірити, чи справді цей фах цікавий.

— Але ж ви знаєте, що це не має ніякої ваги. Хоч би як подобався фах, ви не здобудете його, якщо фізіологія мозку показує, що ви здібні для іншої діяльності. Ви це знаєте?

— Мені казали, — обережно відповів Джордж.

— Повірте, що то правда.

Джордж промовчав.

— Чи ви гадаєте, що вивчення якоїсь дисципліни перебудує клітини мозку в потрібному порядку? А є ще одна теорія — радити вагітній жінці частіше слухати прекрасну музику, щоб дитина стала композитором. Виходить, ви в це вірите?