Мало-помалу вода почала спадати, мабуть, десь під землею знайшовся стік. Якби Саруман визирнув у віконце, то побачив би замість своєї столиці брудний смітник. Ми почувалися дуже самотньо. Енти не з'являлись, ні з ким було поговорити. Ми провели ніч без сну, тремтіли від холоду й вогкості, очікували щомиті нових напастей. Саруман все сидів у своїй башті. Вночі ми чули шум, немов вітер у густому лісі — уорнИ повертались, але куди вони ходили, ми не знаємо. Настав туманний, дощовий ранок, ми спустились, нарешті, униз, але нікого не знайшли. Ну, а більше й розповідати нічого. В Ізенгарді все спокійно, а позаяк Гандальф з нами, то й безпечно, отож можна й подрімати…

Леголас похитав головою. Гімні прочистив люльку, напхав знову і висік кресалом іскру:

— Я дечого не розумію. Ти казав, буцімто Гадючий Язик сидить у Сарумана. Як він туди дістався?

— Ох, забув, — схаменувся Пін. — Він з'явився сьогодні вранці, цей тип. Ми запалили вогонь і щойно поснідали, як приходить Древес:

— Що поробляєте? — питає. — У нас все гаразд. Уорни повернулись, все добре, навіть вельми добре! — і він, сміючись, поплескав себе по боках. — Нема більше в Ізенгарді ані орків, ані сокир. Зате незабаром гості завітають, та ще й які!

Тут ми почули стукіт копит і вискочили, думали, вже ви їдете, а з'явився хтось на старій кобилі. Він їхав сам, з жахом озираючись; як наглянув у тумані розбиту стіну та повалені ворота, натягнув повіддя, став мов укопаний і аж позеленів. А коли підніс голову та помітив нас, відразу. заходивсь завертати свою конячину. Але тут Древес вийшов уперед, простяг руку і зняв цього типа з сідла. Шкапа з переляку стала дибки та втекла, а чоловічок став звиватися й волати: його, мовляв, звуть Грим, він приятель та радник ярла роханського, його надіслали з дорученням до Сарумана та все таке.

— Ніхто інший, — сповіщає, - не відважився їхати степом, де аж кишать орки. Тому я один. Я голодний та втомлений небезпечною поїздкою. Я мусив їхати в обхід, за мною вовки гнались! [156]

Дуже жалісно це було б, якби тільки він не поглядав скоса на Древеса. Я зрозумів: бреше безсоромно. Древес теж придивлявся, як це йому притаманно, довго та пильно, а той під його поглядом звивався, мов вуж… Нарешті ент сказав:

— Хм-хм… Я чекав на тебе, Гадючий Язик (той здригнувся, коли почув своє прізвисько). Гандальф випередив тебе. Відтак я знаю доволі і встиг розсудити, що з тобою вдіяти. «Замкни всіх щурів в одній мишоловці», — порадив Гандальф. Саме це я й зроблю. Ізенгардом тепер правлю я, а Саруман сидить у своїй башті. Можеш іти до нього, я не стану тобі перешкоджати.

— Пусти мене! — рипнувся Гадючий Язик. — Я знаю дорогу.

— Це поза сумнівами. Але тут дещо змінилось. Увійди та впевнись!

Гадючий Язик пошкандибав до воріт, ми пішли за ним. А він тільки глянув на все це руйнування і відразу заскиглив:

— Дозвольте мені піти! Пустіть! Моє посольство тепер позбавлене сенсу…

— Це вірно, — погодився Древес. — Але якщо тебе лякає переправа через болото, тобі залишається тільки чекати тут на прибуття Гандальфа і твого правителя. Що тобі більше до вподоби?

При згадці про його колишнього володаря Гадючий Язик затрусився й ступив у воду, зразу провалившись по коліно.

— Я не вмію плавати! — благально вигукнув він.

— Вода не глибока, — запевнив його Древес. — Брудна, щоправда, але ж тобі бруд не завадить. Ну, лізь!

І поліз той тип у саме багнисько. Скоро твань досягла йому до підборіддя. Потім він поплив, учепившись у якесь барило. Древес теж зайшов у воду і стежив за плаванням.

— Він вже у Ортханку, — сповістив ент, повернувшись до нас. — Я бачив, як він виповз на ґанок, немов мокрий щур. Із дверей висунулась рука і втягла його усередину. Ну що ж, сподіваюсь, в Ортханку його приймуть люб'язно. А мені зараз треба змити бруд. Якщо хто буде мене шукати, я на північному боці. Тут нема води, підходящої для миття та питва. А вас попрошу посторожити ворота, діждатися гостей. Серед них буде правитель Рохану. Ви повинні зустріти його якомога чемніше. Пам'ятайте, його військо одержало велику перемогу над орками. Я вважаю, [157] що вам краще, ніж ентам, відомо, як ушанувати такого достойного правителя. З того часу, як я оселився тут, багато змінилось правителів на зелених лугах цієї країни, але я все ще не навчився їхньої мови й імен не запам'ятав, їх треба буде почастувати їжею, яка личить людям, а на цьому ви теж знаєтесь краще за мене. Постарайтесь підготувати справжній королівське частування.

— Ось тепер вже точно все! Може, зараз ви поясните, хто такий цей Гадючий Язик? Він і справді радник Теодена?

— Був, — сказав Арагорн. — А заразом служив і Саруманові. Доля суворо повелася з ним, та й по заслузі. Побачити зруйнованою твердиню, яку він вважав непереможною — для нього досить тяжке покарання. Але, боюсь, на нього чекають ще гірші дні…

– І я думаю, Древес відправив його до Ортханка не заради милосердя, — зауважив Меррі. — Мені здалося, що при цьому він відчув якесь задоволення, бо коли йшов, посміювався собі у бороду. Ну, а потім у нас було по саме горло роботи — виловлювати з води харч, досліджувати різні закутки. Тут неподалік знайшли дві комори, які не зіпсувала вода, але Древес зразу прислав ентів, і вони винесли багато всілякого добра: треба, казали, людської їжі на двадцять п'ять осіб. Виходить, вони всіх точно перелічили ще по дорозі. Вас, видно, збирались пригощати разом з усіма. Але за нашим столом можете не жалкувати, що туди не пішли. Ми про всякий випадок половину запасів залишили. Навіть кращу половину, тому що вина енти не взяли. В Ізені досить води і для ентів, і для людей, ось як вони сказали. Ну, якщо вони цю воду приправлять на свій лад, вона припаде до смаку гостям. У Гандальфа борода стане буйна, кучерява… Енти пішли, а ми сіли відпочивати, бо дуже втомились. Але не дарма витрачали сили: якби не шукали продуктів, не знайшли б барильця з куривом! Пін сказав: курити натще шкідливо. Отож ми й заморили черв'ячка, як ви могли бачити. Тепер усе вам зрозуміло?

— Окрім одної дрібниці, - нагадав Арагорн. — Як гобітанський тютюн з Південної чверті потрапив до Ізенгарда? Чим більше я про це думаю, тим більше дивуюсь. Правда, у самому Ізенгарді я не бував, але всі землі поміж Гобітанією та Роханом знаю добре. Вже багато років ніхто не ходить, не їздить цим шляхом, і товарів не возять, хіба що тільки потай. Як би не вийшло, що у Сарумана в Гобітанії є потайні [158] прихильники. Гадючі Язики бувають не тільки при дворі Теодена! А чи були на барилах проставлені дати?