— Тут задушливо, — сказав гном. — Затхлість, тління повсюди…

— Цей ліс старий, надто старий, — сказав ельф. — У ньому я відчуваю себе хлопчиськом. З того часу, як я з вами, молодиками, зв'язався, зі мною такого не траплялося. Ліс одряхлів і живе спогадами. Мені б поблукати тут у мирні часи!

— Звичайно, для тебе це щастя, — буркнув Гімлі. — Ти ж бо лісовий ельф, та й взагалі всі ельфи дивні. Гаразд, куди ти, туди й я. Але прошу тебе, приготуй лук, а я візьмусь за сокиру. Не рубати, ні! — поспішно додав він, озираючись на дерево, під яким вони стояли. — Просто на випадок несподіваних зустрічей з якими-небудь дідусями хочу мати готову відповідь. Ну, чого ж ми стоїмо?

З розмовами було покінчено. Троє мандрівників увійшли в ліс. Відбитки ніг гобітів знайшлися на березі й під [80] деревом на узліссі, І хоча на товстій підстилці з прілого листя інших слідів не лишилося, Арагорн вирішив, що втікачі мали триматися ближче до води. Так вони вийшли до того місця, де Пін та Меррі пили-воду. Сліди — одні трохи менші, інші більші — були тут зовсім виразними.

— Оце добре, — сказав Арагорн, — Обидва живі. Щоправда, відбитки двотижневої давності. І звідси вони повернули геть від ріки.

— Ми не зможемо за ними ганятися хащами Фангорну! — пробурмотів Гімлі. — Ще два-три дні; і в нас незалишиться іншого способу довести бідолахам свою дружню прихильність, окрім як померти разом з ними від голоду…

— Скільки зможемо, стільки й зробимо, — обірвав Арагорн. — Пішли!

Без особливих труднощів вони вийшли саме до того обриву, де Древес полюбляв зустрічати світанок; Сонце почало проглядати крізь хмари, що рідшали, і ліс помітно посвітлішав.

— Піднімемося й оглянемо околицю, — запропонував Леголас. — Ще й ковтнемо свіжого повітря.

Ніхто не заперечував. Піднімаючись, Арагорн уважно розглядав поверхню кам'яних сходів.

— Гобіти теж сюди дерлися, — сказав він. — І ще тут є інші сліди, дуже незвичайні, я таких не знаю. Спробуємо зрозуміти, куди поділися гобіти…

Карниз Древеса був повернутий на південний схід, але досить широкий краєвид відкривався лише зі сходу; однак і там нічого, крім нескінченних рядів дерев, друзі не побачили.

— Чому ми не пішли сюди напрямки! — сказав Леголас із досадою. — Адже могли б тут опинитися всі разом у цілковитій безпеці, якби завернули від Андуїну на другий чи третій день подорожі! Нікому не дано знати, куди приведе дорога…

— Ми, здається, не збиралися йти через Фангорн, — зазначив Гімлі.

— Однак ми тут… і хтось дуже вправно загнав нас у пастку, — спохмурнів Леголас. — Погляньте!

— Куди? Не кожен має твої очі, Леголасе!

— Т-с-с! Тихіше! Та придивись, — прошепотів Леголас, вказуючи пальцем вниз. — 3 того боку, звідки ми [81] прийшли. Ось він. Невже не помічаєш? Крадеться за стовбурами…

— Бачу, тепер бачу! — стрепенувся Гімні. — На ньому таке брудне ганчір'я, що й не побачиш одразу. Хіба я не попереджав?

Згорблений старець кульгав лісом, важко спираючись на патерицю. Голову він опустив і на мандрівників не дивився. За інших обставин у них би знайшлося для сіромахи добре слово, але зараз усі троє напружилися, відчуваючи наближення прихованої сили — чи загрози? Старець наближався крок за кроком, і Гімлі, не витримавши, збуджено крикнув:

— До зброї, Леголасе! Натягни тятиву, приготуйся! Це Саруман. Не дай йому заговорити! Стріляй!

Леголас взявся за лук, але не поспішав натягувати. Араґорн насторожено мовчав.

— Ну, чого ти чекаєш? Що з тобою? — пошепки підбурював ельфа Гімлі.

— Не варто поспішати, — зупинив його Арагорн. — Підозра та страх — погані радники. Не годиться стиха, без попередження стріляти в невідомого. Почекаємо, подивимося.

Старий раптом прискорив ходу, несподівано швидко підбіг до підніжжя стрімчака і підняв голову. Троє друзів завмерли. Над лісом нависла мертва тиша.

Обличчя старого приховував глибоко насунутий каптур, а поверх нього — широкополий капелюх; з-під нього ледь виднівся кінчик носа й сива борода. Однак Арагорн помітив у тіні каптура гострий, ясний блиск очей.

— Радий бачити вас, дорогі друзі, - раптом сказав старець. — Мені хотілося б із вами перемовитися. Зійдете вниз, чи мені самому до вас піднятися?

І, не дочекавшись відповіді, старець підійшов до сходів.