— Ніколи! — заволав він. — Не для тебе!

Він знов обм'як, повалився додолу, заканючив:

— Гор-р-лум, гор-р-лум… Не торкай нас, відійди, залиш нас… Йди ссспати!

— Він не піде і не засне, — промовив Фродо. — А якщо хочеш його здихатись — допоможи мені. Ти вкажеш дорогу, але я не вимагаю, щоб ти йшов з нами до кінця.

Гррлум сів і допитливо глянув на Фродо з-під напівзаплющених повік.

— Він там, у себе, — заскрипів він. — Він завжди там. Орки тебе доставлять, вони тебе зустрінуть на східному березі ріки. Не проси Смеагорла. Бідний, бідний Смеагорл пропав дуже давно. Відібрали у нього радісссть. Смеагорл пропав зовссім…

— А може, ти її знайдеш, якщо підеш з нами, — відповів Фродо.

— Ніколи, нізащо!

— Встань! — велів Фродо. Горлум слухняно встав і позадкував.

— Говори! Коли тобі легше йти — удень чи вночі? Ми втомилися, але якщо ніч тобі більше до вподоби, вирушимо негайно.

— Нам від світла боляче, — відповів Горлум жалібно. — І ця Бліда Пика на небі теж заважає. Нехай вона закотиться, тоді підемо. Добрі гобіти трохи відпочинуть.

— Сядь і не здумай навіть ворушитися, — звелів Фродо.

Вони сіли, зіпершись спинами на камінь і затиснувши бранця плечима. Обоє без зайвих слів розуміли — склепити [200] повіки цієї ночі жодному з них не доведеться. Місяць повільно повз по небесах. Тінь від гір подовжувалася і затоплювала долину, але над горами, як і раніше, горіли яскраві зірки. Усі троє сиділи нерухомо. Горлум уткнув голову в коліна, опустив пласкі долоні, очі заплющив; але гобіти відчували, як він весь напружився.

Фродо скоса глянув на Сема, і вони зрозуміли один одного. Через декілька хвилин обоє звісили голови і прикинулись сплячими, дихаючи глибоко і рівно. Руки Гор-лума затрусилися. Ледве помітним рухом він обернувся праворуч, розплющив одне око, потім друге. Гобіти не ворухнулися.

Тоді з разючою швидкістю і спритністю Горлум зістрибнув з місця вперед, мов сполоханий коник чи жаба. На це і чекали гобіти. Другого стрибка Горлум не зробив: Сем схопив його за руки, а Фродо — за ноги.

— Подай-но сюди свою мотузку, Семе, — звелів Фродо.

— Куди це ви, пане Горлум, попрямували? — запитав Сем, витягаючи мотузку. — Невідповідний час для візитів? Чи ваші добрі друзяки-орки домовилися вас чекати? Підлий зрадник! Ти заслужив зашморг на шию, і я сам його затягну!

— Поки що не на шию, а на ногу, — зупинив його Фродо. — Якщо ми бажаємо, щоб він ішов з нами, дуже міцно в'язати не можна. Ти візьмешся за кінець і будеш його пасти.

Горлум навіть не намагався вирватися, тільки витріщав злісні баньки, Фродо тримав його, доки Сем затягував вузол. Зненацька Горлум заверещав тонким, несамовитим голосочком, забився, намагаючись дістати мотузку зубами. Схоже було, що мерзотник насправді терпить пекельні тортури. Петля не була тугою — Фродо перевірив і впевнився, що дії Сема були зовсім не такі люті, як слова.

— У чому річ? — здивувався Фродо. — Нам довелося тебе прив'язати, щоб більше не бігав, але мучити тебе ми не збиралися…

— Болить, болить! — волав Горлум. — Кусає, палить! Ельфи сплели її, прокляті ельфи! Ох-ох-ох! Злі, жорстокі гобіти! Ми не даремно хотіли втекти від них, мій скарбе! Ми знали, гобіти бридкі, вони злигалися з ельфами, моторошними ельфами з пекучими очима… Зніміть, зніміть! Боляче! [201]

— Я відв'яжу тебе, тільки якщо заприсягнешся, — сказав Фродо. — Втім, чим ти можеш твердо присягтися?

— Клянуся, все, що велиш, буду робити! — вигукнув Горлум, катаючись по землі. — Боляче, рятуйте!

— Чим ти можеш заприсягтися? — знов запитав Фродо.

— Смеагорл, — зненацька рівним голосом сказав Горлум і широко розкрив очі, - Смеагорл заприсягнеться своїм скарбом!

Фродо випростався і знову здивував Сема і змістом, і тоном своїх слів:

— А не боїшся? Хіба тобі не відомо, як було проречено? «І один — Володарю Тьми на чорнім престолі»! Така клятва зв'яже тебе надійно. Одначе ВІН підліший за тебе. Він може переінакшити твої слова. Бережися, Смеагорле!

Горлум скиглив, але продовжував повторювати:

— Присягаюся своєю радісстю!

– І що обіцяєш?

— Я буду гарний, — хрипко заквилив Горлум. Він плазував біля ніг Фродо, трусився, зляканий власними словами. — Смеагорл клянется ніколи не допустити, щоб ТОЙ, інший, одержав мою коштовність! Смеагорл вас врятує. Я присягнуся на моїй радості, дістань же її!

— Ні! — відповів Фродо, дивлячись на Горлума зверху вниз із суворою жалістю. — Тобі просто хочеться побачити і доторкнутися, хоч ти знаєш, що від цього втратиш розум. Присягайся ним, але не торкайся його. Ти ж знаєш, де ВІН, Смеагорле! Знаєш! Він перед тобою!