Ленґдон теж побачив те, що побачила вона.

Шкіра на грудях Ферріса мала жахливий колір: на грудній клітці розрослася зловісна чорно-синя пляма завбільшки з грейпфрут. Ферріс мав такий вигляд, наче в нього влучило гарматне ядро.

— Це внутрішня кровотеча, — сказала Сієнна, кинувши на Ленґдона шокований погляд. — Недивно, що йому цілий день важко дихалося.

Ферріс повернув голову, намагаючись щось сказати, але з його рота вирвалося лиш хрипке сичання. Поруч скупчувалися туристи, і Ленґдон відчув, що ситуація от-от стане неконтрольованою.

— Там унизу солдати, — попередив він Сієнну. — Я не знаю, як вони нас знайшли.

Вираз подиву і страху на обличчі Сієнни швидко змінився на гнів, і вона кинула на Ферріса лютий погляд.

— Ви брехали нам — так чи ні?

Ферріс спробував був знову щось сказати, але не спромігся й звуку видати. Сієнна швидко обшукала кишені Ферріса, витягнула його телефон і гаманець і, швидко поклавши їх до власної кишені, знову кинула на лікаря вбивчий погляд.

Цієї миті якась літня італійка проштовхнулася крізь натовп і сердито закричала на Сієнну.

— L’hai colpito al petto! — І жінка зробила енергійний жест, притиснувши кулак до грудей.

— Ні! — відрізала Сієнна. — Від штучного дихання він помре! — Вона обернулася до Ленґдона. — Роберте, нам треба вшиватися звідси. Негайно.

Ленґдон поглянув униз на Ферріса, який відчайдушно й благально вчепився в нього поглядом, наче намагаючись передати щось важливе.

— Ми не можемо кинути його ось так! — мовив Ленґдон із ноткою паніки в голосі.

— Повір мені, — сказала Сієнна. — Це не серцевий напад. І ми тікаємо. Негайно!

Натовп оточував їх дедалі щільнішим кільцем, і деякі туристи вже гукали по допомогу. Сієнна вхопила Ленґдона за руку й несподівано сильно потягнула його геть від хаосу, на свіже повітря балкона.

На якусь мить Ленґдона засліпило — то сонце сідало за західний край майдану Сан-Марко, заливаючи увесь балкон золотистим світлом. Сієнна повела Ленґдона ліворуч терасою другого поверху, звиваючись поміж туристів, що вийшли на балкон помилуватися копіями коней Сан-Марко.

Вони кинулися бігти вздовж фасаду базиліки й побачили лагуну. У ній увагу Ленґдона привабив дивний силует — надсучасна яхта, схожа на якийсь футуристичний військовий корабель.

Не встиг він замислитися, що то могло бути, як Сієнна знову різко звернула ліворуч, огинаючи по балкону південно-західний кут базиліки в напрямку Паперових дверей — прибудови, яка сполучала базиліку з Палацом дожів; двері назвали так через те, що на них чіпляли укази, аби їх читала публіка.

«Не серцевий напад?» Образ чорно-синіх грудей Ферріса й досі не йшов у Ленґдона з голови, і йому раптом стало страшно почути з вуст Сієнни справжній діагноз. Більше того, схоже, щось змінилося й Сієнна більше не довіряла Феррісу. «Може, саме тому вона й намагалася раніше піймати мій погляд?»

Сієнна раптом різко загальмувала, зупинилася і, перегнувшись через елегантну балюстраду, вдивилася в оточений аркадами шматочок майдану Сан-Марко далеко внизу.

— Чорт забирай, — сказала вона. — Ми — на більшій висоті, аніж я гадала.

Ленґдон витріщився на неї.

— Ти що, здумала стрибнути?

На обличчі Сієнни з’явився переляканий вираз.

— Ми не можемо дозволити їм спіймати нас, Роберте.

Ленґдон повернувся до базиліки й придивився до важких дверей із кованого заліза та скла, розташованих прямо позаду них. Туристи заходили й виходили, і якщо розрахунок Ленґдона виявиться правильним, то вони, пройшовши крізь ці двері, знову опиняться в музеї з тильного боку церкви.

— Вони перекриють усі виходи, — сказала Сієнна.

Ленґдон швидко обдумав усі варіанти втечі й зупинився

лише на одному.

— Здається, я дещо помітив усередині, і це може допомогти нам розв’язати проблему.

Іще навіть не встигнувши осмислити те, що він щойно задумав, Ленґдон швидко повів Сієнну назад до базиліки. Вони обминули музей по периметру, намагаючись залишатися невидимими посеред численних туристів, багато хто з яких уже зацікавлено поглядав по діагоналі через відкритий центральний неф туди, де довкола Ферріса почалася штовханина. Ленґдон встиг помітити сердиту італійку, яка показувала двом військовим на балкон, вочевидь, розповідаючи, у якому напрямку вони із Сієнною втекли.

«Маємо поспішати», — подумав Ленґдон, уважно обдивляючись стіни, і нарешті помітив те, що шукав, біля великої експозиції гобеленів.

Пристрій на стіні був жовтого кольору й мав червоний застережний напис: «ALLARME ANTINCENDIO».

— Пожежна сигналізація? — спитала Сієнна. — Оце і є твій план?

— Ми зможемо вислизнути разом із натовпом. — Ленґдон простяг руку й схопився за важіль сигналізації. І нічого не сталося.Спершу зробивши, а потім уже подумавши, пін рвонув важіль униз і побачив, як механізм акуратно розчавив маленький скляний циліндрик усередині.