Сієнна глянула на літери.

— Cer. Catrova.— Вона розчаровано знизала плечима. — Однаково немає сенсу.

— Cer catrova,— повторив Ленґдон. Після невеличкої паузи він знову повторив ці слова, зливши їх разом. — Cercatrova.— І насамкінець вимовив їх, зробивши паузу посередині. — Cerca... trova.

Сієнна охнула від несподіванки й втупилася ошелешеним поглядом у Ленґдона.

— Так, — усміхнувся він. — Cerca trova.

У буквальному розумінні ці два італійські слова — cerca trova— означали «шукати» і «знаходити». Якщо поєднати їх у фразу, то вони ставали синонімічними до біблійного вислову «Шукай — і знайдеш».

— Це з твоїх галюцинацій! — вигукнула Сієнна, якій перехопило дух. — Жінка під вуаллю! Вона увесь час спонукала тебе шукати і знайти! — Сієнна скочила на ноги. — Роберте, ти усвідомлюєш, що це означає? Це означає, що слова cerca trovaще раніше існували у твоїй підсвідомості! Невже ти не розумієш? Напевне, ти розшифрував цю фразу ще до того, як з’явився в шпиталі! Мабуть, ти вже бачив цю картину з проектора... але ти про це забув!

«Вона має рацію», — подумав Ленґдон. Професор настільки захопився самим кодом, що й не припустив, що все це міг зробити раніше.

— Роберте, ти вже казав, що «Мапа пекла» вказує на якесь конкретне місце в Старому місті. Але я й досі не зрозуміла, де воно.

— A cerca trovaні про що тобі не нагадує?

Вона знизала плечима.

Ленґдон подумки всміхнувся. «Нарешті Сієнна чогось не знає».

— Виявляється, ця фраза вказує на цілком конкретну знамениту фреску, яка висить у Палацо Веккіо, у Залі п’ятисот. Ця фреска називається «Битва під Марчіано», і створив її Джорджо Базарі. У горішній частині фрески Базарі написав малесенькими літерами ледь видимі слова cerca trova.Існує багато теорій щодо того, навіщо він це зробив, але конкретної переконливої версії так і не знайдено.

Раптом угорі почулося дзижчання якогось літального апарата; узявшись невідомо звідки, він промчав над вершечками дерев просто над ними. Звук пролунав дуже близько, і Ленґдон із Сієнною аж заклякли від несподіванки, коли гелікоптер пронісся повз них.

Апарат віддалявся, і Ленґдон пильно дивився йому вслід крізь листя.

— Іграшковий гелікоптер, — сказав він, видихаючи з полегшенням і дивлячись, як радіокерований пристрій закладає вдалині крутий віраж. Він дзижчав, наче великий розлючений комар.

Однак Сієнна насторожилася.

— Пригнись, — сказала вона.

І справді: зробивши розворот на сто вісімдесят градусів, гелікоптерчик попрямував до них над самісінькими вершечками дерев і знову проплив повз, але вже ліворуч, над іншою просікою.

— Це не іграшка. Це розвідувальний безпілотний апарат. Напевне, він оснащений відеокамерою, яка передає зображення.. . кому слід.

Зціпивши зуби, Ленґдон спостерігав, як гелікоптер відхилився від початкового курсу й рушив туди, звідки з’явився: до Порта Романа та інституту мистецтв.

— Не знаю, що ти там накоїв, — сказала Сієнна, — але якимось дуже впливовим людям страшенно хочеться тебе знайти.

Гелікоптер знову зробив повний розворот і повільно рушив уздовж периметра стіни, через яку вони щойно перебралися.

— Напевне, хтось з інституту мистецтв нас побачив і доповів, кому слід, — додала Сієнна, ідучи стежиною. — Треба вшиватися звідси. Негайно. Коли безпілотник загудів геть до дальнього краю парку, Ленґдон стер ногою літери, які щойно нашкрябав на землі, і поквапився слідком за Сієнною. Голова його обертом ішла від думок про cerca trova, про фреску Джорджо Базарі та про здогадку Сієнни про те, що він, напевне, уже розшифрував це зображення з проектора раніше. Шукай— і знайдеш.

Раптом, коли вони виходили на іншу просіку, Ленґдона вразила приголомшлива думка. Він різко зупинився на зарослій стежині, і на його обличчі з’явився ошелешений вираз.

Сієнна також зупинилася.

— Роберте, про що йдеться?

— Я не винен, — заявив він.

— Ти про що?

— Ті люди, які мене переслідують... Я припускав, що вони переслідують мене через те, що я скоїв щось жахливе.

— Так, бо в шпиталі ти увесь час повторював: «Дуже вибачаюсь».

— Знаю. Але я гадав, що розмовляв англійською.

Сієнна здивовано поглянула на нього.

— А ти справді розмовляв англійською!

Блакитні очі Ленґдона збуджено виблискували.

— Сієнно, коли я повторював very sorry,я не вибачався. Я мимрив про таємниче послання на фресці в Палацо Веккіо! — У голові в Ленґдона знову залунав диктофонний запис його невпевненого голосу. Ve... sorry. Ye... sorry.

Сієнна геть розгубилася.