Жеронт(до Сганареля). Добродію, я в захваті, що бачу вас у себе; ми маємо до вас дуже пильну справу.

Сганарель(у лікарському вбранні, в перебільшено гостроверхому капелюсі). Гіппократ каже… щоб ми наділи наші капелюхи.

Жеронт. Це каже Гіппократ?

Сганарель. Атож.

Жеронт. А в якому ж розділі, скажіть, будь ласка?

Сганарель. В розділі… про капелюхи.

Жеронт… Ну, коли Гіппократ так каже, то так і зробимо.

Сганарель. Пане лікарю, довідавшися про дуже дивні речі…

Жеронт. Кому ви це говорите, бога ради?

Сганарель. Вам.

Жеронт. Я не лікар.

Сганарель. Ви не лікар?

Жеронт. Ні, таки не лікар.

Сганарель. Справді?

Жеронт. Справді.

Сганарель бере палицю і б’є Жеронта.

Ай! Ай! Ай!

Сганарель. Тепер ви вже лікар; я теж зроду не мав іншого диплома.

Жеронт(до Валера). Якого це диявола ви привели до мене?

Валер. Я ж вас попереджав, що цей лікар — жартівник.

Жеронт. Еге ж. Але хай іде до дідька в зуби із своїми дурними жартами.

Лука. Не звертайте уваги, пане, це він жартує, щоб посміятися.

Жеронт. Такі смішки мені не до смаку.

Сганарель. Добродію, прошу мені пробачити вільне поводження, що я собі дозволив…

Жеронт. Добродію, я до ваших послуг.

Сганарель. Мені дуже прикро…

Жеронт. Пусте.

Сганарель. Ці удари палицею…

Жеронт. То не вчинило шкоди.

Сганарель… якими я мав честь почастувати вашу особу…

Жеронт. Не будемо більше про це говорити. Добродію, моя дочка заслабла на дивну хворобу…

Сганарель. Я тішуся, добродію, що донечка ваша має в мені потребу, і я бажав би від щирого серця, щоб і ви також мали в мені потребу, — ви і вся ваша родина, щоб я міг довести вам, що я з дорогою душею ладен повсякчас вам служити.

Жеронт. Я вам дуже вдячний за такі почуття.

Сганарель. Запевняю вас, що я говорю це від щирого серця.

Жеронт. Це для мене завелика честь.

Сганарель. Як звати вашу дочку?

Жеронт. Люсінда.

Сганарель. Люсінда! Ах! Яке чудове ім’я для лікування. Люсінда!

Жеронт. Піду подивлюся, що вона там робить.

Сганарель. А хто оця пухкенька жіночка?

Жеронт. Це мамка моєї дитини.

Сганарель(набік). Сто чортів! Та це ж розкіш, а не молодичка! (Вголос). Ах, мамко-годівнице, чарівна годівнице, вся моя медицина — найпокірливіша раба ваших привабливих годувальних якостей! О, як би я хотів бути отим щасливим немовлятком, що ссе молоко з ваших спокусливих грудей! (Кладе руку їй на груди). Всі мої ліки, всі мої знання, всі мої здібності — до ваших послуг, і…

Лука. З вашого дозволу, пане лікарю, не чіпайте моєї жінки, будьте ласкаві.

Сганарель. Як! Це ваша жінка?

Лука. Атож.

Сганарель. А я цього й не знав, їй-право! Я раді ю з вашого взаємного кохання. (Удає, немов хоче поцілувати Луку, а цілує мамку).

Лука(відтягаючи Сганареля й стаючи. між ним і своєю жінкою). Помалу, помалу, будь ласка!

Сганарель. Запевняю вас, я в захваті, що з вас така прекрасна пара. Вітаю її з тим, що вона має такого чоловіка, як ви, а вас вітаю з тим, що ви маєте жінку таку вродливу, таку розумну й таку розкішну, як вона. (Удаючи знову, немов хоче поцілувати Луку, що простягає до нього руки, він пролазить у того попід руками і знов цілує мамку).

Лука(відтягаючи його знову). Ет, чортяка! А чи не можна без цих ніжностей, якщо ваша ласка?

Сганарель, Та хіба ж ви не хочете, щоб і я разом з вами потішився таким щасливим союзом?

Лука. Зі мною — скільки вам заманеться, але з моєю ланкою покиньте це милуваннячко та цілуваннячко!

Сганарель. Мене однаково зворушує щастя вас обох. І якщо я цілую вас, щоб виявити вам мою радість, то я цілую і її, щоб виявити і їй те ж саме. (Продовжує ту ж саму гру).