Дорант. Чи не завітаєте ви разом з вашою донечкою цими днями до королівського палацу подивитися придворний балет і комедію?

Пані Журден. Атож, атож! Нам зараз дуже кортить сміятися, дуже кортить нам сміятися зараз!

Дорант. Мені здається, пані Журден, що ви мали неабиякий успіх у кавалерів, як були молодою; ви, мабуть, славилися красою й приємною вдачею.

Пані Журден. Мати божа! Та хіба ж пані Журден така вже руїна, добродію? Голова в неї від старості трясеться, чи що?

Дорант. Ах, боже мій, пані Журден, даруйте, будьте ласкаві!.. Я зовсім забув, що ви ще молоді; я завжди такий неуважний… Прошу вас пробачити мені мою зухвалість.

Пан Журден(до Доранта). Маєте. Тут рівно дві сотні луїдорів.

Дорант. Запевняю вас, пане Журдене, що я весь до ваших послуг; стати вам у пригоді чимсь при дворі — моє найпалкіше бажання.

Пан Журден. Дякую вам красненько.

Дорант. Якщо пані Журден матиме охоту подивитися придворну виставу, я накажу приготувати їй найкращі місця в залі.

Пані Журден. Пані Журден цілує ваші ручки…

Дорант(стиха до пана Журдена). Наша чарівна маркіза, як я вже сповістив вас запискою, завітає зараз до вас пообідати й подивитися балет. Мені пощастило умовити її прийняти нарешті той подарунок, що ви його хочете їй презентувати.

Пан Журден. Відійдімо, про всякий випадок, трохи далі.

Дорант. Цілий тиждень проминув з того часу, як ми з вами бачилися востаннє, і я ще не мав нагоди розповісти вам про той діамантовий перстень, що ви його доручили мені передати їй від вашого імені; страшенно важко було перемогти її делікатність — лише сьогодні згодилася вона нарешті його прийняти.

Пан Журден. А він же їй сподобався?

Дорант. Надзвичайно! Я майже переконаний, що краса того діаманта збудить у її серці ніжну прихильність до вас.

Пан Журден. Дай боже!

Пані Журден(до Ніколь). Як удвох зійдуться, так і водою їх не розіллєш!

Дорант. Я доклав усіх сил, щоб вона зрозуміла, який коштовний ваш подарунок і яке безмежне ваше кохання.

Пан Журден. Не знаю вже, як вам і дякувати, вельможний пане. Мені страх як незручно, що така висока особа, як ви, і так клопочеться задля мене!

Дорант. Ви жартуєте? Хіба друзі можуть бути такими церемонними? Хіба ви самі не зробили б такого ж при нагоді й для мене?

Пан Журден. О, ще й як! Від щирого серця.

Пані Журден(до Ніколь). Немов якийсь тягар лягає мені на серце, коли він до нас приходить!

Дорант. Щодо мене, то я ладен зробити все для мого друга. Я теж упадав коло чарівної маркізи, але коли ви мені сказали, що закохалися в неї, — пам’ятаєте? — я відразу ж узявся допомагати вам у ваших сердечних справах.

Пан Журден. Це правда. Ви такі великодушні, що мені аж соромно!..

Пані Журден(до Ніколь). Він, здається, й не збирається йти звідси?

Ніколь. Їм удвох дуже весело, ви ж бачите.

Дорант. А вам таки пощастило зворушити її серце! Жінки більш за все люблять, щоб задля них не жалкували грошей; ваші щоденні серенади, ваші численні букети, той чудовий фейерверк на воді, діамант, який ви їй подарували, і, нарешті, новий сюрприз, що ви його для неї готуєте, — все це набагато красномовніше розповідає про ваше кохання, ніж усі слова, які ви могли б сказати їй особисто.

Пан Журден. Нічого не пошкодую, щоб протоптати собі стежечку до її серця. Вельможна дама має для мене особливу, чарівну принадність; таку честь я ладен купити за всяку ціну…

Пані Журден(стиха до Ніколь). Про віщо вони так довго шепочуться? Підійди-но до них тихесенько та послухай.

Дорант. Скоро ви матимете насолоду милуватися нею і досхочу натішите ваші очі.

Пан Журден. Щоб нам почувати себе вільніше, я влаштував так, що моя жінка обідатиме нині в своєї сестри і сидітиме там до самого вечора.