Аргант. Ось, до речі, й Октав…

Аргант. Ідіть сюди, сину мій, ідіть порадійте разом з нами з вашого несподівано щасливого шлюбу. Небо…

Октав. Ні, тату! Всі ваші пропозиції щодо цього шлюбу будуть марні! Я повинен скинути перед вами маску. Адже вам сказали, що я вже одружений?

Аргант. Так. Але ж ти не знаєш…

Октав. Я знаю все, що мені треба знати.

Аргант. Я хочу сказати тобі, що дочка синьйора Жеронта…

Октав. Дочка синьйора Жеронта ніколи нічим не буде для мене!

Жеронт. Та вона ж…

Октав(до Жеронта). Ні, добродію, прошу мені пробачити — моє рішення незламне!

Сільвестр(до Октава). Ось послухайте…

Октав. Ні! Мовчи! Я нічого не хочу слухати!

Аргант(до Октава). Твоя дружина…

Октав. Ні, тату, кажу ж вам — я скоріше вмру, ніж покину мою любу Гіацінту! (Переходить через сцену і стає поруч Гіацінти). Робіть що хочете, але ось та, якій я на ціле життя присягнув на вірність! Я кохатиму її довіку, й іншої дружини мені не треба!

Аргант. Та її ж тобі й віддають! Що за чортяка! Якийсь скажений, завів своєї і нічого слухати не хоче!

Гіацінта(показуючи на Жеронта). Так, Октаве, це мій батько… Я його знайшла, і тепер усім нашим нещастям кінець!

Жеронт. Ходімо ж до мене! Там нам буде зручніше розмовляти.

Гіацінта(показуючи на Зербінетту). Ах, тату! Я вас дуже прошу, будьте ласкаві, не розлучайте мене з моєю милою подругою. Вона така хороша дівчина, що ви, напевно, полюбите її, коли познайомитеся з нею ближче.

Жеронт. Ти хочеш, щоб я прийняв до себе в дім цю особу, коханку твого брата, яка щойно наговорила мені просто в обличчя тисячі гидот про мене самого?!

Зербінетта. Я дуже вас прошу, добродію, вибачте мені… Я б ніколи так не говорила, коли б знала, що це ви… Я знала про вас тільки те, що чула від людей.

Жеронт. Як?.. Чула від людей?

Гіацінта. Тату, в почуттях мого, брата до неї немає нічого злочинного, я ручуся за її доброчесність!

Жеронт. Чудово! Ви ще, може, схочете, щоб я одружив із нею мого сина? Вона ж бозна-хто! Тиняється скрізь без діла!

Леандр. Батьку мій, не журіться тим, що я покохав невідому вам дівчину без роду й достатків! Люди, в яких я її викупив, відкрили мені, що вона народилася тут, у цьому місті, і що батьки її — чесні люди; цигани вкрали її, коли їй було чотири роки… Ось вони дали мені цього браслета, який допоможе нам відшукати її рідних.

Аргант. Мій боже! Це ж моя дочка. Дивлюся на цей браслет і впевняюся, що це моя дочка, яку я втратив саме в такому віці.

Жеронт. Ваша дочка?

Аргант. Так, це вона! Дивлюся на її риси, і вони переконують мене в цьому.

Гіацінта. О небо! Які надзвичайні події!..

Карл. Ах! Панове, який нещасливий випадок!

Жеронт. Що таке?

Карл. Бідолашний Скапен…

Жеронт. Це — мерзотник! Ось я звелю його негайно повісити!

Карл. Ах, пане, вам уже не доведеться турбуватися… Він проходив повз одну. будівлю, коли це летить згори величезний каменотесний молоток, пробиває бідоласі череп, та так, що видно мозок… Він помирає і просив принести його сюди, щоб сказати вам кілька слів перед смертю…

Аргант. Де ж він?

Карл. Ось його несуть…