Арган. Не знаю вже, як вам і дякувати за все…

Туанетта. На біса вам оця рука здалася?

Арган. Що?

Туанетта. Оця рука. Та я б її зразу відрізав, бувши вами.

Арган. Навіщо?

Туанетта. Хіба ж ви не бачите, що вона відтягає до себе всю поживу і заважає тій стороні живитися?

Арган. Так, але ж мені потрібна моя рука.

Туанетта. Ще й праве око у вас, — я б його виколов, бувши на вашому місці.

Арган. Виколоти око?

Туанетта. Та хіба ж ви не бачите, що воно заважає другому і краде в того поживок? Послухайте мене, виколіть його якнайшвидше, і тоді ваше ліве око бачитиме багато краще.

Арган. Я ще маю час…

Туанетта. Прощавайте. Мені шкода, що я мушу йти від вас так скоро, але я поспішаю на важливу консультацію з приводу одного хворого, який учора помер.

Арган. З приводу хворого, який учора помер?

Туанетта. Еге, щоб обміркувати й вирішити, що слід було зробити, щоб він одужав. До побачення.

Арган. Ви ж знаєте, що хворі ніколи не проводжають.

Беральд. Оце, здається, й справді знаменитий лікар!

Арган. Еге… але він надто квапливий…

Беральд. Усі славнозвісні лікарі такі.

Арган. Відрізати одну руку й виколоти одне око для того, щоб друге поздоровшало! Я волію, щоб воно не почувало себе так добре. Нічого казати, добра операція, після якої зробишся кривим на око та безруким!

Туанетта(вдаючи, ніби говорить до когось). Добре, добре, йдіть здорові! Ніколи мені жартувати.

Арган. Що там таке?

Туанетта. Та отой ваш лікар хотів помацати мені пульс.

Арган. От так штука! В дев’яносто років!

Беральд. Слухайте-но, брате! Тепер, коли добродій Пургон посварився з вами, чи не дозволите ви мені сказати добре слово про партію, яку я маю на оці для моєї небоги?

Арган, Ні, брате, я вирішив віддати її до монастиря, раз вона не хоче мені коритися. Добре бачу, що тут заклюнулось якесь коханнячко. Я дізнався про одне таємне побачення, хоч ніхто ще й гадки про те не має.

Беральд. Ну що ж, брате! А як тут і є легеньке захоплення, то хіба ж це який злочин? Чи ж може те знеславити вас, коли все йдеться до такої чесної справи, як шлюб?

Арган. Будь-що-будь, брате, а вона стане черницею — це вирішена справа.

Беральд. Ви хочете цим комусь догодити.

Арган. Розумію, до чого ви хилите. Знову стара пісня, — моя дружина не дає вам спокою!

Беральд. Авжеж, брате, якщо говорити відверто, я саме вашу дружину маю на увазі. Не менше, ніж ваша вперта пристрасть до лікування, мене обурює й ваша вперта пристрасть до цієї жінки: бачити не можу, як ви сліпо лізете в усі ті пастки, які вона вам розставляє.

Туанетта. Ах, добродію, не кажіть такого про нашу пані! їй-право, це така жінка, про яку не можна сказати нічого лихого; жінка — нелукава й щира, а що вже кохає нашого пана, так кохає… І не сказати!

Apган. А попитайте в неї, як вона мене голубить…

Туанетта. Так, так…

Арган. Як її хвилює моя хвороба…

Туанетта. Атож, атож!

Арган. Як вона піклується, як вона дбає про мене!

Туанетта. Все так і є. (До Беральда). Хочете, я зараз зроблю так, що ви самі переконаєтесь і на власні очі побачите, як пані любить нашого пана. (До Аргана). Пане, дозвольте мені розкрити йому очі і з’ясувати йому його помилку.

Арган. Яким чином?

Туанетта. Пані зараз повернуться. Випростайтесь у цьому кріслі і прикиньтеся мертвим. Ось побачите, як вони тужитимуть, коли я їм про це скажу.

Арган. Гаразд.

Туанетта. Та тільки не давайте їм надто довго журитися, бо вони можуть померти з туги.

Арган. Добре, добре, я сам знаю, що слід робити.

Туанетта(до Беральда). А ви сховайтеся тим часом в цей куток.