Арган. А чи немає в тому якоїсь небезпеки, коли прикидаєшся мертвим?

Туанетта. Ні, ні! Яка там небезпека! Випростуйтеся мерщій! (Стиха). Та й приємно ж буде завдати сорому вашому братові! А ось і наша пані. Лежіть же тихесенько.

Туанетта(вдаючи, ніби не помічає Беліни). Ах! Боже мій! О, яке нещастя! І відкіля ця напасть на нас узялася!

Беліна. Що сталося, Туанетто?

Туанетта. Ах, ласкава пані!

Беліна. Та в чім річ?

Туанетта. Ваш чоловік помер!

Беліна. Мій чоловік помер?

Туанетта. Ой лишенько! Так, пані! Сердешний хазяїн заснув навіки!

Беліна. Напевне?

Туанетта. Напевне, Ніхто ще нічого про те не знає… Біля нього була я сама, більш нікого… На моїх руках зітхнув він востаннє… Ось він лежить тепер, лежить і не підведеться вже з цього крісла.

Беліна. Хвала тобі, боже! Нарешті з мене спав оцей важкий тягар! Яка ж ти дурна, Туанетто! Ну й чого ти ото так побиваєшся?

Туанетта. Я гадала, пані, що слід потужити…

Беліна. Годі, годі, не варто! Яка це втрата? До чого він був придатний на землі? Чоловік, що завжди тільки всіх турбував, — неохайний, бридкий, вічно з клістиром або якимись ліками в животі; чоловік, що вічно чхав, бухикав та плювався; дурний, набридливий, буркотливий, що тільки виварював з усіх воду та день і ніч лаяв служниць та лакеїв!..

Туанетта. Оце добре надгробне слово!

Беліна. Допоможи мені, Туанетто, довести мій задум до кінця. Вір мені, що я тобі віддячу за послугу. На щастя, ніхто ще нічого не знає, — отже, покладімо його на ліжко і приховаймо, що він помер, доки я не доведу до кінця моїх справ. У нього є цінні папери, в нього є гроші, я хочу їх прибрати до своїх рук; було б аж надто несправедливо, коли б я не нагородила себе за те, що змарнувала біля нього мої найкращі роки. Ходім, Туанетто, візьмемо спочатку всі ключі.

Арган(схоплюючись раптово). Помалу, помалу, пані!

Беліна. Ай!

Арган. А, кохана моя дружино, то це так ви мене любите?

Туанетта. Ай-ай! Небіжчик не помер!

Арган(услід Беліні). Я дуже радий, що впевнився у вашій прихильності до мене і почув чудове похвальне слово, яке ви тут виголосили на мою честь. Це наведе мене на розум і застереже від прикрих помилок надалі!

Беральд. Ну що, брате мій, тепер ви переконалися?

Туанетта. Їй-право, нізащо б я цьому не повірила! Але, здається, сюди йде ваша дочка; ляжте знову — подивимось, як вона поставиться до звістки про вашу смерть. Її теж не завадило б вивірити; а раз ви вже почали, то отак ви й довідаєтесь, які саме почуття плекає до вас уся ваша родина.

Беральд ховається.

Туанетта(вдаючи, ніби не помічає Анжеліки). О боже! Ах, яке горе! Який нещасливий день!

Анжеліка. Що тобі, Туанетто? Чого ти плачеш?

Туанетта. Ой лишенько! Я мушу сказати вам сумну новину!

Анжеліка. Що таке?

Туанетта. Ваш батько помер…

Анжеліка. Мій батько помер, Туанетто?

Туанетта. Так. Ось він лежить, сердешний: він щойно помер від якоїсь раптової хвороби…

Анжеліка. О небо! Яке нещастя! Який жорстокий удар! Ой леле, невже ж я втратила батька, єдину близьку людину, яку я мала в житті… втратила його саме тієї хвилини, коли він так розгнівався на мене? Що буде зі мною, безталанною? В чому знайду я втіху після такої втрати?!