… великим акторам… — тобто акторам Бургундського готелю, гру яких Мольєр висміює за її неприродність і надмірний пафос. Це був перший критичний випад драматурга проти своїх постійних ворогів.

Пердріжон — власник наймоднішого в Парижі галантерейного магазину.

… зблід на виду… — жартівливий натяк на те, що Жодле, як комічний актор, за традицією виступав з обсипаним мукою обличчям.

… командував кавалерійським полком на мальтійських галерах — іронічний натяк Мольєра на кримінальне минуле Маскаріля і Жодле. «Кавалеристами» Мольєр жартівливо називає бліх, що заїдали галерних веслярів.

Шампань, Пікар… — Більшість цих імен, традиційно вживаних у фарсах, означали або походження з якоїсь французької провінції, або рослину.

… дати натхнення нашим ногам… — салонний вираз, що означає «влаштувати танці».

Куранта… — модний у XVII ст. швидкий, темпераментний танець.

Дійові особи. — Мольєр створив ім’я «Тартюф», в основу його поклавши старофранцузьке слово «truffe» — обман, облуда. Ім’я «Лояль», яким названо продажного судового пристава, по-французькому означає «законний», «чесний».

… двір царя Пето… — тобто дім, у якому панує безладдя.

Катон (Катон Старший, 234–149 рр. до н. е.) — давньоримський політичний діяч, консул, захисник старовинних традицій; відзначався особливою суворістю в питаннях моралі.

Ви помиляєтесь, я не філософ… — Інколи монолог Клеанта вважають виразом думок самого Мольєра. Насправді ж цим монологом він хотів відвести від себе підозру у вільнодумстві, обвинувачення в якому було тоді дуже небезпечним.

Арістон, Оронт, Періандр, Алсідам, Полідор, Клітандр — грецькі імена персонажів різних творів сучасників Мольєра; ці герої відзначалися добротою, справедливістю та іншими чеснотами.

… а я вже мушу йти до в’язнів… — натяк на те, що Тартюф належав до Товариства святих дарів; його члени хизувалися своєю добродійністю.

… скриньку мій нещасний друг Аргас… до рук віддав мені… — Очевидно, Аргас брав участь у Фронді, соціально-політичному угрупованні феодалів проти абсолютистської монархії (1648–1653). Після розгрому Фронди Людовіком XIV частина її учасників була змушена втекти з Франції.

Що б там не казав Арістотель… — Сміючись із псевдоученості Донжуанового слуги, Мольєр примушує його виголошувати абсурдні думки. Арістотель (384–322 рр. до н. е.) нічого не міг знати про тютюн, бо в Європу його завезли тільки в кінці XVI ст.

Епікурейський кабан. — Епікур (341–270 рр. до. н. е.) — давньогрецький філософ-матеріаліст, якого католицька церква обвинувачувала у пропаганді розбещеності.

Сарданапал — легендарний ассірійський цар, що прославився своїми оргіями і схильністю до чуттєвих насолод.

… як Олександр… — Мається на увазі Олександр Великий (356–323 рр. до н. е.), македонський цар, визначний завойовник.

Командор — одне з вищих звань у рицарських орденах.

Су — французька дрібна монета.

Медицина — одна з найбільших помилок людства. — Мольєр не вірив у середньовічну медицину, схоластичні традиції якої продовжували його сучасники-лікарі; в багатьох комедіях («Любов-цілителька», «Лікар мимоволі», «Хворий, та й годі» та ін.) він зображував їх шахраями і шарлатанами, які лише шкодили здоров’ю людей.

Касія — багаторічна рослина, листя й стручки якої використовують як проносне.

Блювотне вино — настояне на деяких рослинах вино, винайдене на початку XVI ст. Кілька разів заборонялося медичним факультетом Паризького університету і парламентом. 1658 р. дозволене як лікувальний засіб після того, як воно нібито допомогло королю Людовіку XIV.

«Чорний монах» — за народною легендою, примара, яка темними ночами лякала і навіть лупцювала людей.

Дублон — старовинна золота монета вагою 7,5 гр.

… в «Школі для мужів» намалював Мольєр… — Ідеться про головних персонажів комедії «Школа чоловіків», братів Сганареля і Аріста, які додержуються протилежних поглядів на життя.

Сонет. — Сонет Оронта написаний на модну в той час тему, а його закінчення являє собою невдале повторення французьких пісень.

Коли б король… — Походження цієї пісеньки невідоме, можливо, вона написана самим Мольєром. Дехто з дослідників припускає, що вона виникла при дворі Генріха IV наприкінці XVI ст.