Шрифт:
— Як же ти? Прямо сюди? Підслуховуєш? — жартівливо погрозила вона.
— То не я, — виправдовувався Павло. — То дід Пилип.
— Я, я, — задоволено хитав борідкою сторож. — Мене карати треба… Ну та нічого. Кінчай, учителько, урок. На сьогодні і так буде.
Учні посипались, мов горобці, з парт, радісно защебетали.
— Павло Григорович! До нас на урок?
— Ні, ні! Я потім, — одбивався він. — Я так, випадково!
— Еге, — сміялися дівчатка. — Ми знаємо, як випадково. До Тетяни Сергіївни!
Таня червоніла, сміялася разом з вихованцями своїми.
Головатий підняв руку ззаду, басом сказав:
— Вношу пропозицію. Одпустити Тетяну Сергіївну на сьогодні!
Учні весело залементували:
— Одпустити!
— Хай іде!
— Самі проведемо урок!
— І відчитаємось перед директором, — заявив Головатий.
— Ну що? — підморгнув Павло. — Підкоряйся хоч раз учням!..
— Ну й холера, — похитав головою дід Пилип. — Придумали. А що ж, Танюшко, користуйся постановою учнів, поки її не одмінив директор! Га?
Павло схопив дівчину за руку, потягнув до дверей. Дівчатка навздогін зашепотіли:
— А за це плата належить!
— Яка? — вже з порога в тон їм запитав Павло.
— Прибути до нас у гості. В клас, і в школу взагалі!..
— Прийду!
Вони, сміючись, шаснули попід школою в посадку, ввійшли між дерева, попрямували горбами до лісу.
Павло здивовано поглядав на Таню, милувався нею.
— Звідки ти такі слова береш їм?
— Що, підслуховував?
— Мені дуже сподобалося. Тільки чи розуміють вони?
— А чому б і ні. Краще, ніж дорослі. Запевняю тебе. Дорослі сприймають шкаралупу, форму… а діти сприймають суть, зерно… Я відчуваю це…
— Але хто тебе навчив… так?
— Ти, — всміхнулася Таня. — І ще один дід… з срібною бородою…
— Жартуєш?
— Ні. Та я потім тобі розкажу… Все розкажу… Ми ж сьогодні тільки з тобою?
— Зі мною, Танюшко. Удвох. Підожди — я забув. Сьогодні ж наше весілля. Мама моя так вимагала…
— Яке весілля? — здивувалася вона.
— Наше. Тільки я їй сказав, що ніякої гульні не буде… Навіщо нам це. Записатись? Ну що ж — запишемось… коли так треба… А весілля наше буде на луках… в лісах…
Вони зупинились на вершині горба. Здалека виблискував повними водами Дніпро, огортався зелено-голубим маревом.
Павло заглянув у очі Тані. В сірих криницях сяяло щастя. Груди її високо здіймалися, ніби в передчутті чогось незвичайного.
— Зорі будуть нашими дружками, — прошепотів Павло. — Ліс співатиме весільної пісні. Квіти лугові прикрасять тебе, любов моя… А столом буде вся Земля…
— А до столу, — підхопила Таня, — ми запросимо братів з Безмежжя… і вся слава Космосу буде з нами…
— Правда, правда, — згодився Павло. — Ми з’єднаємося не для себе, ми лише відновимо ту єдність, яка порушена ілюзією роз’єднання. Ходімо, моя кохана, на велике весілля єднання…
СЛОВО ТРЕТЄ
ПОКЛИК ТАЄМНИЦІ
1
Недавно пройшла гроза. Ніжно гріло травневе сонце. Дерева цнотливо простягали до його променів молоденьке листя, квіти — рожеві, білі, оранжеві, струшували на землю росяний убір. То там, то сям спалахували райдужні бризки. Здавалося, що то з неба падають невидимі метеори, розсипаючись біля планети пружними акордами барв.
Павло спостерігав за симфонією природи, краєм ока дивлячись, як на площу, до трибуни, стікається гомінлива маса людей. Ось, майорячи червоними галстуками, під дроб барабана, йдуть піонери районних шкіл. Потім жовтенята… На сонці виблискують рубінами п’ятикутні зірки. Павло згадав: на руїнах марсіанських споруд він часто бачив такі зірки. Чому? Як опинився в чужому світі цей символ? Що він значить? А втім, хіба закони геометрі? власне, закони будови матерії та її розвитку не однакові у всьому Всесвіті?
Уява космонавта знову повела його серед оранжевих пустель, мимо примарних рослин, мимо суворих руїн. Тиша. Таємниця. Загадка віків. Загадка Космосу. Загадково усміхається Сонце. Загадково пливуть в нічному небі химерні супутники, породжені невідомою цивілізацією. Для чого? Що там зараз? Не може бути, щоб вони були залишені напризволяще. Тільки там… Тільки там розгадка. Якщо дозволять… Якщо його пустять знову… А втім, що значить — пустять? Хіба він хворий? Хіба не він привіз з далекого світу цілий потік таємниць? І їх треба розгадати. Не може людський розум жити поряд з таємницею спокійно! Усмішка далекого Сфінкса тривожить нас…