Шрифт:
С т о н о ж к а. А хто ж вони за люди, оті герої?
К о п и с т к а. Думаєш, пани? Наш брат, трудовий елі-мент!.. Один дідок був з робочих — так його на руках гойдали… їй-бо! Щоб не пити оце по-дурному, даваймо діда Юхима вшануємо? Га?
П а н ь к о. А це — кумедія буде. Дайош!.. Гей, діду!
К о п и с т к а й С т о н о ж к а (до діда): — Діду Юхиме!
— Тату!
Д і д Ю х и м. Га-га!
К о п и с т к а. Просимо до столу, як трудового елімента…
Г а н н а. Люди просять на чарку горілки…
К о п и с т к а. Жаль, нема музики, а то б зараз ушкварили дідові «Інтернаціонала»… (Наливши чарки, подав одну дідові). Ну, брати-товариші, й ви, Тарасовичу! Поздоровляю вас, Юхиме Тарасовичу, як трудового героя, од щирого серця… Спасибі, що потрудилися за свій довгий вік, бо Совіцька власть… От не вмію як слід балакати…
П а н ь к о засміявся.
— Ану, П а н ь к о, ти!..
П а н ь к о в регіт.
— Гех, якби ж то я вмів говорити! Я тоді б сказав таке, що попадали б усі буржуї у світі… а Дід Юхим возрадовався б…
П а н ь к о. Ану, дядьку Мусію! їй-бо, йтересно…
К о п и с т к а. Граждани буржуї! — сказав би… — Шапки скиньте перед дідом, чолом йому бийте, таку вашу маму… Він вам землю орав? Орав… Овець випасав? Випасав. А скільки солі виволочив?.. Сто літ робив? А що собі придбав? Горб на спину, та ціпок у руки, та ще денікінських шомполів у спину… Ех ви!.. А ще вчені… Та що там казати! Вра — і більш нічого!..
П а н ь к о (аж зайшовся). Вра-а!..
Д і д Ю х и м. Оце мені нагадало, як колись ми генерала Гурка на вра брали… Ще за турецької війни…
П а н ь к о. Ану, діду, ану?
Д і д Ю х и м. Стоїмо ми раз, да… (Звівся на ноги). Коли під’їздить отак (показав у вікно на стіжок соломи) як до соломи… «Здорові, дєті мої, орли!» (По цім слові покивав головою і урочисто додав). Та й заплакав…
П а н ь к о (так і розлігся). Заплакав? Ха-ха-ха… А Скобильова генерала ви, діду, бачили?..
Д і д Ю х и м. Аякже… Видав і Скобильова. Дісьвительно, під’їздить отак як… до соломи… «Здорові, дєті мої, говорить, орли!» (знову суворо, врочисто). Та й заплакав… (А в самого аж сльози). На вра взяли, як оце ви мене… Спасибі вам…
К о п и с т к а. Грай, музико, «Інтернаціонал»!.. Жаль, що немає моєї Параски… Хіба побігти?..
П а н ь к о. Куди?
К о п и с т к а. По жінку…
П а н ь к о. Плюньте на жінку… Хто тепер з таким барахлом возиться? Моди нема. Тепер яку попав, та й жінка. Правду кажу?
К о п и с т к а. Ні, братику, це не так. Це ти, не во гнів будь сказано, трошки брешеш…
П а н ь к о. Я брешу?..
К о п и с т к а. Бо чоловік не півень, і обратно ж: без жінки, як без хати.
П а н ь к о. Дурниці! Ви докажіть, що це іменно так.
К о п и с т к а. Та хоч би й я з Параскою…
Г а н н а. Годі вже — з Параскою!..
К о п и с т к а. Тридцять годочків, як один, вижили. А бувало всього. Бувало, й нап’єшся отак та прителіпаєш-ся додому без розуму… Прокинешся вранці — у кишені вітер, у голові ковалі. То вона: «Що, п’янюго, голова болить?» — «Болить, Парасю, ой як болить…» Одчине скриню, витягне шкалика: «Сідай, ка, п’янюго, та випий із жінкою». Сіли, випили, закусили…
П а н ь к о. Це не доказ і не йтересно… Гех, як був я у повстанцях! От де було, да… І обще йтересно було. Не то що тепер: хліб повивозили, голод… Вип’ємо!
К о п и с т к а. Підожди… Бо було ще й гірше: не то що хліба, — кізяка, щоб витопити, не було. А надворі б є, мете, ще й до того ніякої тобі Совіцької власті не було. То вона: «Знаєш, ка, старий, що я надумала?» А що, кажу? «Продамо хату?» То й продамо, кажу… Що ви думаєте — продали хату! Ну там сіли, випили, закусили, а тоді як пішли у найми, як пішли… І де вже ми з нею не служили…
П а н ь к о. Не йтересно!
К о п и с т к а. Підожди! Засадили мене в тюрму за те, що панську економію палили. Сидю у віконця та й кукую. Коли трах-тара-рах — жінку приводять… Побачила мене, гукає…
Аж тут увійшла П а р а с к а:
— Ось де він сидить, руда сатана!
К о п и с т к а. Парасю!
П а р а с к а. Йди, п’янюго, додому!
Д і д Ю х и м. Ага, впіймавсь?.. Хрестись мерщій та читай — да воскресне бог…
К о п и с т к а. Ось вона, моє ладо. Парасю!.. (Шуткуючи обняв її).
П а р а с к а. Одчепись, нечиста сило!.. Мусію! Та хіба на людях так годиться?
Поцілував.
Хай ти сказишся… Та пусти!
К о п и с т к а. Парасю! Подивись мені у вічі… не так!..