Г и р я. Здоров, здоров, товаришу секретар! Яким вітром до нас?..

П а н ь к о. Та це скінчив діла у Раді та йшов додому… Дивлюсь — у вас ще світиться

Г и р я. Так, так… Ну, що там нового? Що чути?

П а н ь к о. А є новини, Гнате Архиповичу…

Г и р я (поважно, спокійно). Ти б, дочко, дала Пантелеймонові Петровичу поїсти. Що там є у тебе?

Л и з я. Трошки галушок зосталось.

Г и р я. Галушки ж, либонь, холодні… Краще достань огірків, укриши сала абощо…

Л и з я. Може, папашо, яєчню спрягти?

Г и р я. Во-во. Хай чоловік по трудах своїх попоїсть. Знаю, яке те писарювання та й ще під лихий такий час… Жалування, мабуть, не платять?..

П а н ь к о. Бомага з повіту прийшла: з усіх церков речі коштовні забрати: чаші, хрести золоті, обще — срібло, золото…

Г и р я (уважно). Гм… Як це чаші?.. Навіщо?

П а н ь к о. На голодних немовби. Так пишуть.

Г и р я (по паузі). Гм… Приїдуть з повіту, комісія, чи як?

П а н ь к о. Ні, тут… Як на обчеських зборах більш половини за це голоси подадуть, тоді вже комісію…

Г и р я. Немовби виходить, що як народ скаже? Не силою?

П а н ь к о. Та воно так тільки пишуть, щоб комнезами перед повели… Оце С м и к та К о п и с т к а по хатах і побігли…

Г и р я. Ага… А збори коли?

П а н ь к о. Не буде.

Г и р я. Як це… адже ж пишеться?

П а н ь к о. С м и к казав, навряд щоб біднота зібралась… Не дійдуть…

Г й р я. А то так. Куди їм, сердешним… Не ходять вже, а лазять… Доведеться, ма’ть, одкласти?

П а н ь к о. Так С м и к хоче, щоб по хатах підписались, щоб без зборів це діло зробити…

Г и р я. Що?! А коли?

П а н ь к о. Немовби завтра.

Г и р я (аж стілець тріснув під ним). Що-о!? Завтра?.. (Устав). Господи, ще не все! Ще не все! Та що вони думають — життя все зірвати, як двері з петель? А не дозво… (Гримнув на дочку). Ану там совайся скоріш!

Л и з я (здивувалася). Папашо!

Стукнуло в причільне вікно. Г и р я не почув.

Зиркнув на Панька, потому на дочку.

— Пантелеймон же Петрович той… голодний, либонь, наробився, а ми його про те, про се…

Л и з я. Та я й так уже захапалась. Хай краще Пантелеймон Петрович поможе в печі розпалити.

Г и р я. Ще що скажи з дурного розуму! (До Панька). Чи бачили таку ледачу дівку?

П а н ь к о. А чому ж не помогти! Та я залюбки… Раз-два — лєвой! На послугу до вас, молодая хазяйка!

Л и з я. Зараз ідіть у чулан та запаліть мені в печі! Солома й кізяки у сінях…

П а н ь к о (стукнув, рипнув чобітками). Радий слухати! (Пішов).

Л и з я (до збентеженого батька). Хтось стукнув у вікно. Мабуть, Г о д о в а н и й. Послі розпитаєтесь. (Вийшла).

Г и р я зиркнув у вікно. Пішов одчиняти.

Прийшли двоє: дід а ціпком і високий огрядний чоловік — Г о д о в а н и й.

Д і д з ц і п к о м (струсив сніг). Насилу добились: б’є, мете, крутить, щоб ти знав. Прямо тобі ціла ліворуція. А тут ще Л а р и в о н трохи дрючком не загилив…

Г о д о в а н и й. Стереже, як часовий на посту. Насилу вгамували. Ху! А ми оце до вас, Гнате Архиповичу, прийшли, чи не знаєте ви…

Д і д з ц і п к о м (перехопив). Чого отой С м и к та К о п и с т к а…

Г и р я. По хатах бігають?

Д і д з ц і п к о м. Еге… Невже знаєш?

Г и р я. Знаю.

Г о д о в а н и й. Хто сказав?

Г и р я. А є такі. (Показав на двері). Не так поки що голосно кажіть, бо…

Г о д о в а н и й. Ага! Молодця у вас дєвка!

Г и р я. Та вже діло своє знає…

Г о д о в а н и й. Так оце ми до вас: що то значить, що вони по хатах бігають?

Д і д з ц і п к о м. Як би чого не вийшло, щоб ти знав?

Г и р я. А вже виходить! Я оце по вас сестриць думав посилати…

Г о д о в а н и й. Он як!

Г и р я. Виходить так, як од архирея через монашки було упереджено: завтра братимуть з церкви чашу й хрест… Прийшла така бомага… Пишеться, щоб на об-чеських зборах, з народного дозволу це робилось, та С м и к і К о п и с т к а не дурні. Знають, що голота вся на збори не полізе, так вони ото й майнули по хатах своїх писати. Думають без зборів це діло зробити…

Пауза. Сипнуло снігом у вікно. Г о д о в а н и й аж за голову вхопився:

— Та невже ж таки заберуть?