Усе сталося так, як передрікав торговець. Ганнібал здобув перемогу, італіків помилували, Гая Фламінія було вбито— у повній відповідності з конспективним викладом цієї події в університетському курсі лекцій з давньої історії. Правда, той факт, що приречений раб-лівієць здобув свободу, так і лишився невідомим.

— Знаєш, Арчі, я більше не клюну на їхню рекламу. Коли Аарон Сампер з “Таймтранзиту” підказав мені цей шлях, я було загорівся: ще б пак, збувати списану зброю за справжнє золото, до того ж давнє! Змінювати хід історії. Вигравати історичні битви з допомогою допотопного кольта!

Торговець зброєю Джонатан Мослі сидів у кріслі, оббитому воловою шкірою, у своєму офісі на Тридцять третій лінії. Навпроти нього біля скляної стіни розвалився на червоному дивані на фоні широченного фасаду національного банку його компаньйон і дядько Арчібальд Мослі.

— Ні, з ними таки неможливо домовитися. Це дикуни! Я був про римлян кращої думки — пам’ятаєш, як оповідали нам про Рим в університеті? До того ж латинь. Я ж знав силу-силенну крилатих виразів… До яких пір Катіліна… хм, так. Що для них людське життя, права людини? Хвалити бога, ми виросли у вільній країні, це у нас в крові…

Дядько Арчі вислухав розповідь племінника без особливого співчуття. Авантюри в бізнесі, у якій би історичній обстановці вони не затівались, його не цікавили. Мослі був прихильником традиційного збуту товарів, вважав, що теперішня кон’юнктура досить непогана, і по-своєму був задоволений, що із затії молодого, заповзятливого, а часами й нерозважливого Джонатана нічого не вийшло.

— Досить про це, Джо. Я з самого початку застерігав тебе, але хіба ти послухаєш? Ризикувати собою — це принаймні нерозумно. Завжди слід посилати агента…. тим паче в такі давні часи.

Мослі-молодший, потупившись, запалив цигарку, а дядько Арчі делікатно перевів розмову на інше. Вони обговорили перспективу збуту зброї, переважно застарілої (фірма на цьому спеціалізувалась), на Близькому Сході, де не припинялися бої і де її тепер бракувало. Арчібальд був діловою людиною, і вже за місяць далекі нащадки лівійця цілилися один в одного з розхитаних, однак боєздатних автоматів. Назрівали бої, у порівнянні з якими Пунічні війни здавалися такою собі бійкою, і компаньйони вже наперед підраховували значні бариші, тим паче, що одержувати вонї їх в умовах свободи, не порушуючи прав людини і добре знаючи ціну людського життя.

Костянтин увійшов до роздягалки і став знімати светра.

— Бачив діда? — повів Петро очима у той бік, де з Шостаком розмовляв якийсь чоловік пенсійного віку.

— То й що? — знизав плечима Костя.

— З ветеранів. Каже, що хоче порівняти техніку боксу тридцятих років із сучасною.

— Видно, мемуари пише.

— Мабуть.

Петро допоміг Кості надіти рукавиці, і той затанцював біля груші. Пурхав, як метелик, дарма що в кожному кулаці — паровий молот. Шостак невдовзі підкликав його. Він був збентежений, хоча збентежити Шостака так само важко, як, скажімо, гімнастичного коня.

— Костю, — мовив він, — тут товариш хоче розім’ятися трохи у спарингу, так ти., того…

Шостак дав Кості зрозуміти, щоб той, захопившись, не забув гостя.

Старий тим часом роздягався. Під одежею у нього був тренувальний костюм. “Боїться застудитися”, — неприязно подумав Костя. Уся ця історія йому страшенно не подобалась, та не сперечатися ж зі старшим тренером товариства.

Вони вийшли на ринг, торкнулися рукавицями. “Без поняття у стойці”, — відзначив про себе Костя, демонструючи пенсіонерові серію блискучих фінтів. Ударити його він не наважувався. Дід досить бадьоро дріботів по рингу. “Моторний ще”, — подумав Костя.

— Так ви, треба гадати, знали Осипяна? — затіяв він галантну розмову з дідком, наче з дівчиною в танці.

Костя не хотів, щоб цей безглуздий поєдинок виглядав серйозно. Берегти дихання він і не думав.

— А може, й Васильєва? — продовжував він почату розмову.

І тієї ж миті відчув два блискавичні удари по ребрах і, присоромлений, замовк. Не можна так розпускатися. Боксер він завжди боксер, в сімнадцять чи в сімдесят п’ять. Слід поважати будь-якого противника. Костя вирішив легко штовхнути старого у корпус, буквально торкнутися рукавицею. Правою, правою, лівою… Не дістав. От так дід, є ще, видно, порох…

Удар, яким можна було звалити слона, прийшовся йому просто у центр груднини. Костя сторопів — пробити його захист вдавалося одиницям. Краєм ока помітив — усі хлопці стоять біля рингу. Зібрався. Серія різних ударів — і всі в порожнечу. Йому не вдалося навіть торкнутися суперника рукавицею. Костя захвилювався. “На диво жвавий дід”, — тільки й встиг подумати він.

— …шість, сім, вісім… — лічив вражений Шостак.

А дід уже незграбно пролазив під канатами. Костянтин Переверзєв — майстер спорту, двадцятитрьохрічний середньоваговик, неперевершений віртуоз ближнього бою — був нокаутований.