Потім він став думати про те, як на його місці діяв би Йоганн. І нічого не придумав.

Небо крізь ковпак виднілося брудне, у хмарах, поверхня ковпака ніби ворушилась від потоків вологи. Було темно, наче в ямі.

На ремені в Зубова висів важкий бельгійський браунінг з прицільною рамкою. Конічні касети він поклав у кишеню кітеля.

Він підрахував пасажирів і членів екіпажу: багатенько. Можна спробувати, але це навряд чи розумно. З пасажирами він, може, і справився б. Але кабіна замкнена металевими дверима. Бити спочатку по пілотах — не буде точності влучень. Почне з пасажирів — пілоти встигнуть вискочити й знищать його самого, перш ніж він розправиться з усіма гестапівцями, а кожен з тих, хто вціліє, везе наказ про знищення десятків тисяч людей. Навіть якщо тільки двоє залишаться, однаково багато тисяч людей будуть приречені. Значить, лишається міна. Адже вона зробить своє діло напевне.

Напевне? Треба все-таки зламати ампулу за півгодини до посадки, а то раптом техніка підведе, це буває. Тоді за п'ятнадцять хвилин, які залишаться, він встигне набагато скоротити кількість уповноважених, поки його самого скоротять. Мабуть, так би повівся й Вайс.

Зубов вийняв сигарету. Хотів закурити, але потім згадав, що тут не можна. Машинально сховав сигарету. Атож, напевне, так краще — не треба цього поєдинку з пасажирами. Якщо міна не спрацює — почати бити по баках. Патрони в касетах у нього укладено по черзі — бронебійні із запалювальними. Значить, буде повний порядок.

Він зітхнув з полегкістю. І йому знову схотілося закурити. Як от тоді в гетто, коли він лежав у земляній норі і нічим було дихати. Потім він згадав хлопця, що подавав йому стрічку, коли він вів вогонь з покрівлі підпаленого фашистами будинку, з вікон якого люди викидались на бруківку і там їх добивали.

Парубійко спитав Зубова:

— Ви хто, поляк?

— Ні, росіянин.

Парубійко глянув на нього здивовано:

— Ні, ви обманюєте. Ви, правда, радянський? А чим доведете?

Зубов дав точну чергу по фашистах. Озирнувся. Спитав:

— Бачив? — І пояснив: — Оце мій головний доказ.

Потім, коли парубійка поранили смертельно, він попросив Зубова:

— Візьміть у мене в кишені сигарети.

— Не треба, — сказав Зубов, — обійдусь.

— Будь ласка. — І парубійко пролепетав посинілими губами: — Ви ж посоромитесь узяти в мене згодом, у мертвого… А вам треба курити, ви ж курящий.

…3убов протер рукою спітнілий ковпак, але світліше не стало. Одного разу, у сутінки, Брігітта чогось попросила не засвічувати вогню. Вона сказала Зубову, піднімаючись на пальцях, кладучи йому руки на плечі і притискуючись до нього вже помітним животом:

— Коли-небудь буде добре.

— А зараз теж непогано, — промовив Зубов.

— Але не так, як ти хочеш. — І пообіцяла — Але все буде так, як ти хочеш. — Заплющила очі, спитала пошепки: — Як російською мовою — мама?

— Не знаю. — І Зубов звільнив свої плечі з Бригіттиних рук.

Значить, вона ще тоді догадувалась, але звідки? Може, чула, як він уночі, включивши приймач, слухав Москву. Він це приховав од Вайса, оце своє дошкульне місце. Якби Вайс знав… Зубов зіщулився.

І раптом свердлячий, пронизливий звук врізався в гудуче бурмотіння транспортника. Зубов побачив вузький силует аерокобри і пунктирні нитки кулеметного вогню.

Він припав до кулемета, відводячи ствол так, щоб у прицілі не було силуета винищувача. Потім натиснув гашетку. І довга, нескінченна черга до кінця витрачуваної стрічки розпікала кінець ствола, як розпікається лом сталевара під час шурування мартенівської печі.

Зубов жадібно чекав нової атаки. Але транспортник, стрясаючись, увійшов у хмару, він хитався й виляв, наче от-от мав упасти. Зубов вибрався з хвостового відсіку. У кабіні чути було свист вітру, дуло у пробоїни. Один пасажир звісився з крісла, але інші з блідими обличчями, вчепившись у підлокітники крісел, сиділи нерухомо.

Зубов увійшов у кабіну пілотів. Ковпак кабіни було розбито в багатьох місцях. Борт-радист і правий пілот лежали мертві — один у своєму кріслі, другий — уткнувшись головою в розбиту панель рації. Лівий пілот був поранений — одна рука висіла, обличчя розірвано осколками плексигласу. Побачивши Зубова, він сказав:

— За документами ти льотчик. Вказав очима на крісло правого: — Скинь його і бери рульове управління. — Додав: — Я зараз скисну.

Зубов відстебнув ремені й визволив тіло мертвого льотчика. Потім зайняв його місце, поставив ноги на педалі, поклав руки на штурвал. Він не помітив, як лівий пілот, звільнившись від ременів, хотів встати, але, знесилений, звалився на мертвого борт-радиста.

Зубов вів літак і весь поринув у це. Коли він відчув, що машина йому підкоряється, його охопило почуття щастя. Але він знав, що йому не вдасться дотягнути літак до розташування радянських військ. З пробоїн баків цебеніло пальне, утворюючи позаду райдужне сяйво. Залишилися лічені секунди. Або літак спалахне, обійнятий полум'ям, або впаде на землю із заглохлими моторами.

Старший групен-уповноважений, штурмбанфюрер СС, увійшов у кабіну і завмер, побачивши купу звалених тіл. Але Зубов сказав: