Шрифт:
— Усе гаразд, штурмбанфюрер.
Обличчя Зубова було незворушне, очі блищали від задоволення. Це вплинуло на штурмбанфюрера заспокійливо. Не глянувши більше на трупи, він зачинив за собою двері.
Зубов повільно і обережно набирав висоту. Він сам не знав, навіщо це робить. Можливо, його просто вабила висота. І коли Зубов вирвав машину з майже непроглядної хмарності, він опинився у велетенському сяючому просторі, у великому океані світла, в білості неземного блиску. А нижче громадились прохолодним, наче сніжним полем скупчені хмари. Цей лілейної чистоти сніжний покрив скидався на його рідну землю взимку, прекрасну й лагідну. І, відчуваючи цю солодку близькість рідної землі, Зубов зробив те, що він повинен був зробити, — повільно перевів машину в піке.
Правою рукою він пересунув ручки газу до повної потужності роботи моторів. І райдужні, прозорі німби від пропелерів ясніли й сяяли, посилюючи швидкість падіння, що пронизувала повітряний простір.
До кабіни пілотів вповз штурмбанфюрер. Він волав, намагаючись затриматись за підніжку крісла. Упав, і тіло його вдарилося об ковпак, затьмарюючи його. Зубов, щоб бачити землю, натиснув ліву педаль.
Літак падав на якесь містечко з високими черепичними покрівлями. Останнє, що подумав і вирішив Зубов: «Навіщо ж людей? Люди повинні жити». З нелюдською силою він потягнув на себе колонку рульового управління, здавалось, почувши хрускіт власних кісток. Містечко промайнуло, як примара. З полегкістю і знемогою Зубов зняв руки з управління. Зітхнув. Та видихнути він не встиг. Земля линула йому назустріч…
Так на планеті позначилася крихітна вм'ятина, обпалена наче після падіння метеорита. Недовго прожив у небі Олексій Зубов…
Протягом усіх цих днів Олександра Бєлова мучив непереможний біль: він вселився в нього, заповнив усю його істоту, ворушився у голові, як великий чорний пацюк. Біль не припинявся й на хвилину, і часом його обгортав тугий рожевуватий туман, і йому вчувалося, що він колишеться в цьому тумані болю і свідомість його ніби тане в його пружному й пекучому полум'ї.
Але тільки-но він опритомнював, як починав думати про Зубова. Думати тоскно, з тривожним розпачем, страждаючи через те, що не може відвернути загрозливої для Зубова небезпеки. І ці страждання ще більше посилювали муки, заподіяні тяжкою контузією, — рани від осколків гранати заживали добре.
69
У той день, коли почалась операція по визволенню в'язнів з підземного концтабору, Генріх і Віллі Шварцкопфи у парадних мундирах пробиралися серед руїн рейхсканцелярії: вони йшли поздоровити фюрера з днем народження. Прийом для найближчих до Гітлера осіб було призначено в підземному бункері.
Привести з собою племінника Віллі Шварцкопфові запропонував Кальтенбруннер, сподіваючись, що фюрерові, можливо, буде приємно згадати, як одного разу силою свого гіпнотичного погляду йому пощастило «приспати» цього молодика.
Перед виходом з будинку Віллі підійшов до дзеркала і старанно оглядів себе, а потім немов приміряв кілька усмішок, добираючи, яку зобразити на обличчі, коли він вітатиме фюрера. Чекаючи дядька, Генріх недбало переглядав папери, що лежали в нього на столі. На одному з них він прочитав:
«Головному адміністративному управлінню СС Берлін — Ліхтенфельде — Вест
Доповідаю про те, що будівництво крематорію III закінчено. Таким чином, всі крематорії, відносно яких було видано наказ, побудовані.
Продуктивність наявних тепер крематоріїв за добу роботи:
1) Старий крематорій І. 3х2 муфельних печей — 340 трупів.
2) Новий крематорій у таборі для військовополонених II. 5х3 муфельних печей — 1440 трупів.
3) Новий крематорій ІІІ. 5x3 муфельних печей — 1440 трупів.
4) Новий крематорій IV— 708 трупів.
5) Новий крематорій V — 768 трупів.
Разом: 4756 трупів на добу».
До доповідної був підколотий рахунок фірми «І-А. Топф і сини» (Ерфурт): «Кошторис витрат:
Ціна печі — 25 148 рейхсмарок, вага — 4637 кг. Ціну вказано франко-вагони, відвантажувані зі станції.
За дорученням «І. — А. Топф і сини»: Зендер, Ердман. 50 001/0211».
Генріх простягнув Віллі ці бухгалтерські документи госпуправління СС, сказав:
— Ну що ж, незабаром нам усім доведеться розплачуватися по цих рахунках!
Віллі невдоволено буркнув:
— Це старі папери, я приготував їх, щоб знищити.
— Як докази? — спитав Генріх.
Віллі сказав похмуро:
— Я тут не винен. Мені наказували, і я замовляв, наглядав за будівництвом, платив гроші. — Додав: — Я чесна людина, і ніхто не посміє докорити мені, що я брав комісійні з тих фірм, з якими мав справу, хоч у комерційному світі це заведено.
— То чого ж ви вирішили знищити ці документи?
— Я ще подумаю, чи варто. Мабуть, вони можуть згодитись, як характеристика моєї добропорядності.
— А кому буде потрібна така характеристика?
— Знаєш, — сердито сказав Віллі, — хоч би там що, фірми й концерни, з якими я мав справу, ні в якому разі не припинять свого існування. Так було і минулої світової війни, сподіваюсь, те саме буде й тепер. Отже, Віллі Шварцкопф може сподіватися на посаду управителя в одній з тих фірм, з якими він мав ділові контакти і при цьому зарекомендував себе з найкращого боку.
— Ви вірите у своє майбутнє, дядю?
— Атож, звичайно, поки західний світ залишається таким, яким він був і до фюрера і яким буде після нього. Коли закінчиться ця колотнеча з перемогою над нами, західним державам доведеться розщедритись, щоб поновити нашу міць і знову націлити її проти Радянського Союзу.
— Однак ви оптиміст, і нерви у вас залізні.
— Звичайно, — самовдоволено погодився Віллі. Мугикнув презирливо: — Я не Лансдорф. Це він застрелився, як істеричка, коли хтось із підлеглих доповів йому, що один з його улюбленців нібито радянський розвідник.