— Не треба про це! — прпрохав Гімлі. — Який я paдий, що нічним дідуганом був не ти!

— Так, мій славний гноме, — розсміявся Гандальф, — це дуже приємно пересвідчитися, що ми не завжди помиляємося… Не сумуй, «анітрохи не серджуся на тебе: я ж сам скільки разів стверджував, що й власним рукам не варто вірити, коли маєш справу з Ворогом! Не сумуй, сину Глоїна. Може, ще побачиш мене поруч із Саруманом, тоді помітиш різницю.

– І все ж таки, що з гобітами? — нагадав Леголас. — Ми півсвіту обшукали, а ти знаєш, де Меррі й Пін, і мовчиш! Скажи, нарешті, будь ласка!

— Вони серед ентів, під захистом Древеса, — відповів Гандальф.

— Серед ентів? Отже, правдиві старі легенди про велетнів — храниіелів лісу? А я, щиро кажучи, вважав їх витвором буйного уявлення роханців.

— До чого тут Рохан? — підхопив Леголас, — У Чорноліссі будь-який ельф знає пісні про онодримів. Але навіть для нас вони лише напівзабута згадка. Я відчував би себе знов зеленим хлопчаком, якби зустрів живого онодрима! Древес — це назва Фангорну загальною мовою; однак ти кажеш про якусь істоту. Хто ж це?

— Важке питання, — сказав Гандальф. — Я знаю небагато, дрібну частинку його історії, і то вона б зайняла багато часу, а нам його не можна гаяти. Древес, чи Фангорн — опікун і наставник цих лісів, старший не лише серед ентів, але й узагалі серед усіх, хто живе зараз під сонцем Середзем'я. Сподіваюсь, ти ще познайомишся з нимі Леголасе. Меррі й Піну пощастило, вони зіткнулися з Древесом тут, на цьому карнизі, два дні тому, і він забрав їх до своєї оселі біля підніжжя гір. Древес часто відвідує цей стрімчак, коли відчуває тривогу чи отримає погані новини. Чотири дні тому я бачив, як він блукав лісом; він теж мене помітив, навіть зупинився, але я не заговорив з ним — цє було сили після бою з Оком Мордору. Та й він теж не покликав мене.

— Можливо, він прийняв тебе за Сарумана, — припустив Гімлі. — Отже, ви з ним добрі знайомі? Я ж бо вважав, що він небезпечний… [88]

— Я теж буваю небезпечним, і навіть дуже, кхикнув Гандальф. — Нікого небезпечнішого за мене ви не зустрінете, хіба що зіткнетеся з Чорним Володарем. І Арагорн небезпечний, і Леголас. Тебе оточують Небезпечні істоти, Гімлі, син Глоїна, та й сам ти дещо небезпечний. Звичайно, у лісі Фангорну багатьом буде непереливки, особливо любителям махати сокирою. Але зазвичай Древес мудрий та добрий. Тільки зараз його гнів, що повільно накопичувався, скипів та виплеснувся з чаші терпіння, затопивши весь ліс. Звістка, принесена гобітами, стала останньою краплею, що переповнила чашу… Трапилося нечуване за багато століть: енти прокинулися від дрімоти і згадали про свою силу.

— Гщо ж вони зроблять? — здивовано запитав Леголас.

— Не знаю. Вони, мабуть, і самі ще не знають. Хотів би я вгадати — що!

Маг замовк і опустив голову. Промінь сонця впав крізь розрив між хмарами на його руки, що лежали на колінах долонями вгору; світло наповнило його долоні, наче келих. Ганадальф похитав головою і повернувся до друзів.

— Наближається полудень, — сказав він. — Нам чає іти.

— Ми підемо по гобітів до Древеса? — запитав Арагорн.

— Ні, нам у інший бік. Надія — ще не перемога. Насувається війна, в якій остаточну перемогу забезпечить лише Перстень Влади. Інакше ми багато чого втратимо, а може, і все… Я — Гандальф, Гандальф Білий, але Чорний поки що сильніший за мене…

Він підвівся й, прикривши очі рукою, подивився на схід, наче бачив удалині щось, недоступне для його супутників. Похитав головою.

— Ні, - сказав він ледь чутно. — Нам до нього вже не дістати. Ну й добре: у всякому разі, не доведеться опиратися спокусам Персня. Підемо назустріч небезпеці і пам'ятатимемо, що ще гірша, смертельна небезпека поки що відступила від нас…

Він знову повернувся до товаришів:

— Не жалкуй про вибір, зроблений тобою в долині Емін-Мейл, Арагорне, сине Арахорна! І не називай вашу подорож даремною. Тепер ти можеш переконатися, що обрав правильно: удача буде тобі нагородою. Ми зустрілися вчасно. Твоє зобов'язання перед гобітами виконане, час згадати про слово, яке ти дав Еомерові. Йди в Едорас, [89] ти потрібний там. Андрілу час вступати до битви. Рохан охоплений війною, але ще більше лихо охопило Золотий Палац Теодена.

— Отже, ми не побачимося з нашими малюками? — засмутився Леголас.

— Потерпи, не все одразу. Ідіть, куди вас кличе обов'язок, і зберігайте надію. Я теж вирушу до Едораса.

— Далека дорога й важка, — сказав Арагорн, — навіть для міцних ніг. У такий спосіб війна скінчиться раніше, ніж ми туди встигнемо…

— Побачимо, побачимо, — сказав Гандальф. — Чи хочеш іти зі мною?

— Авжеж. Тільки мені здається, ти здатний випередити нас, якщо забажаєш!