— Двадцять один! — оголосив Гімлі, подолавши останнього орка. — Ну, пане мій ельф, я тебе обігнав!

— Треба заткнути цей щурячий лаз, — сказав Гамлинг. — Кажуть, що гноми добрі будівники. Чи не допоможеш нам, майстре Гімлі?

— Для обробки каменю не бойова сокира потрібна і не голі руки, — відповів Гімлі. — Ну, що зумію, те зроблю.

Стік у стіні заклали, залишивши тільки вузьку шпарину. Струмок, розбухлий від дощу, незадоволено шумів, шпарина була йому замала, і вода почала повільно розливатись та виходити з берегів. Гімлі і Гамлинг піднялись на парапет довідатись, що діється.

Вони застали всіх друзів на місці. Під стіною нарешті стало тихо. Леголас сидів на краєчку бійниці та обтирав свій стилет.

— Двадцять один! — сказав Гімлі, підходячи до нього.

— Молодець! — похвалив ельф. — Але я, на жаль, устиг набрати дві дюжини. Ми тут мали рукопашну…

Еомер і Арагорн очікували нової атаки, втомлено спираючись на мечі. Серед вирування та гуркоту бою Гірський Ріг стояв непорушно, як скеля серед моря. Ворота вже були розбиті вщент, але насип з колод та каменю не зміг здолати жоден ворог. Зорі блідли, місяць повис над західними схилами, збираючись на відпочинок.

— Ця ніч довга, мов цілий вік, — сказав Арагорн. — Хоч би вже розвиднілось…

— Світанок прийде, — зітхнув Гамлинг, — та що зміниться?

— Світанок — це завжди надія.

— Годованці Сарумана, напіворки, огидні потвори, не бояться сонця. І Темнолиці теж — чуєш, як репетують?

— Звісно, чую, — сказав Еомер, — та й що з того? Просто звіряче ревіння. [123]

— Ти не розумієш їхньої мови, — сказав Гамлинг, — а я розумію. Колись нею користалися всюди у Західному Долі. Знаєте, що вони кричать? «Бий, хапай! Де їхній вождь? У полон його, у полон! Смерть Форгойлам! Смерть Біловолосим! Кінець убивцям з півночі!» Ось якими прізвиськами вони нас нагородили… Протягом п'яти століть все ніяк не забудуть, що королі Гондору віддали Рохан Еорлу та уклали з ним союз! А Саруман уміло роз'ятрив давню неприязнь. Темнолиці — народ невгамовний, якщо їх розпалити, на все здатні. Вони не відступлять ні в сутінках, ні на світанні, поки не захоплять Теодена чи самі не поляжуть…

— А все ж таки я сподіваюсь, що світанок допоможе, — повторив Арагорн. — Чи не кажуть у вас: поки не згинаються захисники, фортеця стоїть?

Еомер обернувся, щоб відповісти, і тут у стані супротивника торжествуюче заграли сурми. Земля глухо задудніла, здригнулась, з-під стіни вилетіло полум'я. Коли уламки впали і розвіялась хмара диму, відкрився величезний пролом. Води струмка ринули у пролом, а назустріч їм побігла чорна ріка ворожого війська.

— Недогляділи! — стиснувши кулаки, вигукнув Арагорн. — Поки ми теревеніли, вони підвели підкоп і запалили Саруманів вогонь!

Усі кинулись до пролому. Пізно! Сотня драбин лягла на зубці парапету. Чорні хвилі нахлинули і зверху, і знизу; роханців потіснили. їхній шлях був позначений трупами — ворожими, але й їхніми власними; огризаючись, чіпляючись за кожну п'ядь, одні відходили до печер, інші прорубались до фортеці.

Арагорн затримався на першому східці сходів, що вели з Яру до хвіртки; грізний Андріл стримував навалу ворогів, поки воїни, що встигли добігти до східців, не до-сягли хвіртки. Дещо вище над Арагорном зупинився Ле-голас; усі стріли він знову витратив, залишилась остання, і він, випроставшись, чекав, готовий пронизати першого, хто насмілиться напасти на Арагорна.

— Хто живий, усі вже за стінами, Елессаре! — окликнув він. — Йди і ти!

Смертельна втома долала Арагорна, і на середині східців він спіткнувся. Орки заревли й кинулись на нього. Перший впав зі стрілою Леголаса у горлі, але решта, перескочивши [124] через того, помчали далі. Тоді зі стіни скинули величезний камінь, і він накрив усіх орків разом. Арагорн добіг до хвіртки і замкнув її за собою.

— Погано просуваються наші справи, друже мій, — сказав він, стираючи піт з чола.

— А все ж таки не безнадійно, доки ти з нами, — посміхнувся Леголас. — А куди подівся Гімлі?

— Я бачив його в Яру, а потім нас розкидало в різні боки.

Леголас спохмурнів. Арагорн поклав руку йому на плече.

— Гімлі сильний, спритний, верткий. Зайде до печер, ось побачиш. Там він буде в безпеці, не те що ми тут. Йому там, в підземеллі, напевне сподобається.

— Постараюсь утішитись хоч цим, — сказав Леголас, труснувши головою. — А я ж хотів йому видати рахунок на тридцять шість голів…

— Ну, він тебе мимохідь перевершить. У житті не бачив кращого майстра рубати сокирою, ніж наш гном!

Леголас утер рукою чоло, пригладив розкуйовджене волосся.

— Гаразд, піду пошукати собі стріл. Хоч би скінчилась швидше ця ніч! Цілиться буде зручніше…

Арагорн обійшов фортецю, поговорив з людьми. Еомера ніде не було.

— Він збирав людей, щоб заступити прохід углиб Яру, — згадав один лучник. — 3 ним були Гамлинг та гном, я хотів до них пробитись, але не зміг. Він що, досі не повернувся?