— О Господи... — видихнув він. Море мерехтливих червоних детекторів окреслило абсолютно однозначну картину.

Радіус зараження був величезним.

Увесь резервуар аж кишів вірусами.

Розділ 97

Роберт Ленґдон стояв, витріщившись на Сієнну Брукс, яка скоцюрбилася за кермом вкраденого катера, і силувався збагнути те, свідком чого щойно став.

— Я не сумніваюся, ти зневажаєш мене, — хлипала вона, дивлячись на нього крізь сльози.

— Зневажаю?! — вигукнув Ленґдон. — Та я навіть гадки не маю, хто ти така! Бо ти тільки те й робила, що брехала мені!

— Так, — тихо погодилася Сієнна. — Вибач. Але я намагалася вчинити, як слід.

— І вивільнити чуму?

— Ні, Роберте, ти не розумієш.

— Я все чудово розумію! — відказав Ленґдон. — Я розумію те, що ти ввійшла у воду, щоб розірвати розчинний мішок! Ти хотіла вивільнити створений Цобрістом вірус, перш ніж його встигнуть локалізувати!

— Розчинний мішок? — спантеличено поглянула на нього Сієнна. — Не розумію, про що ти. Роберте, я подалася до печери, щоб зупинитивірус Цобріста... викрасти його й зробити так, щоб він зник назавжди... щоб його ніхто не зміг дослідити, включно з доктором Сінскі та ВООЗ.

— Викрасти? А навіщо ховати його від ВООЗ?

Сієнна сумно зітхнула.

— Ти багато чого не знаєш, але тепер це не має значення. Ми спізнилися, Роберте. Ми не мали жодного шансу.

— Ні, ми мали шанс! Вірус мав вивільнитися лише завтра! Саме цю дату вибрав Бертран Цобріст, тому якби ти не увійшла у воду...

— Роберте, я не вивільняла вірус! — верескнула Сієнна. — Коли я увійшла у воду, то спробувала знайти його, але було вже пізно. Бо я не знайшла там нічого.

— Я тобі не вірю, — відказав Ленґдон.

— Знаю, що не віриш. І я не звинувачую тебе. — Вона засунула руку до кишені й видобула звідти промоклу брошуру. — Може, оце змусить тебе повірити мені. — Із цими словами вона кинула брошуру Ленґдону. — Я знайшла її перед тим, як увійти в лагуну.

Ленґдон спіймав книжечку на льоту. То була програмка семи виступів симфонічного оркестру, який мав виконувати симфонію «Данте».

— Поглянь на дати, — сказала вона.

Ленґдон продивився дати, а потім продивився їх іще раз, приголомшений тим, що побачив. Чомусь йому здалося, що сьогодні була прем’єра, перший із семи концертів, призначений для того, щоб заманити людей до печери, зараженої чумою. Однак програмка свідчила інакше.

— Сьогодні був завершальний концерт? — спитав Ленґдон, відриваючи очі від паперу. — Оркестр уже грав цілий тиждень?

Сієнна кивнула.

— Я була не менш здивована. — Вона помовчала, а потім похмуро сказала: — Вірус уже вийшов назовні, Роберте. Іще тиждень тому.

— Цього не може бути, — заперечив Ленґдон. — Бо вказана завтрашнядата. Цобріст навіть дошку меморіальну виготовив із завтрашньою датою.

— Так, я бачила ту дошку у воді.

— Тоді ти маєш знати, що все було призначено на завтра.

Сієнна зітхнула.

— Роберте, я добре знала Бертрана, набагато краще, аніж сказала тобі раніше. Він був науковцем, людиною, налаштованою на конкретний результат. Тепер я розумію, що дата на дошці не була днем, коли мав вивільнитися вірус. Та дата мала означати дещо інше, дещо набагато важливіше для досягнення його мети.

— І що ж це таке?

Сієнна похмуро відвела очі.

— Це дата глобального насичення: математична проекція дати, коли його вірус мав поширитися у всьому світі... інфікувавши кожного індивіда.

Від такої перспективи в Ленґдона в животі похолонуло, але йому чомусь здалося, що жінка бреше. Її історія містила одну фатальну ваду, до того ж Сієнна Брукс уже встигла довести, що для неї брехати — що дихати.

— Тут є одна невеличка проблема, Сієнно, — сказав Ленґдон, дивлячись на неї згори. — Якщо, за твоїми словами, ця чума вже встигла поширитися світом, то чому ж люди не хворіють і не падають замертво?

Сієнна раптом відвернулася, не в змозі витримати його погляду.

— Якщо ця чума вирвалася з мішка на волю ще тиждень тому, то чому люди не помирають від неї? — повторив Ленґдон своє запитання.

Вона повільно повернулася до нього.

— Тому... — почала вона, але слова застрягли в неї в горлі. — Тому, що Бертран створив не чуму. — Її очі враз налилися слізьми. — Він створив дещо значно небезпечніше.

Розділ 98

Попри потік кисню, що надходив крізь респіратор, в Елізабет Сінскі паморочилося в голові. П’ять хвилин тому детектори Брюдера виявили страшну правду.