— Мені аж не віриться, що купка тренованих вояків свідомо піде на вбивство безневинних мас... тим більше, що вони знають про небезпеку заразитися самим і померти.

Сієнна кинула на нього здивований погляд.

— Роберте, а чим, на твою думку, займаються солдати, коли йдуть на війну? Вони вбивають безневинних людей і ризикують власними життями. Усе можливе, якщо люди вірять у мету.

— У мету? У поширення чуми?

І знов карі очі Сієнни прискіпливо й допитливо увіп’яли- ся в нього.

— Роберте, мета — не поширити чуму, а врятувати світ. — Нона трохи помовчала. — Один із пасажів у статті Цобріста, який найжвавіше обговорювали, був поданий як цілком конкретне гіпотетичне запитання. Я хотіла б, щоби ти на нього відповів.

— Яке запитання?

— Цобріст запитав: «Якби ви мали можливість клацнути вимикачем і вбити половину населення Землі — ви зробили б це?»

— Авжеж, ні.

– - Гаразд. Але якби тобі сказали, що коли ти не клацнеш вимикачем негайно, то людство вимре впродовж наступного сторіччя? — Сієнна зробила паузу. — Тоді ти клацнув би вимикачем? Навіть якби це означало вбити твоїх друзів, родину і навіть, можливо, й себе?

— Сієнно, як же я можу...

— Це гіпотетичне запитання, — повторила вона. — Чи вбив би ти половину населення Землі сьогодні, щоби врятувати рід людський від вимирання?

Ленґдона глибоко збентежила химерна й моторошна тема, яку вони обговорювали, тому він із полегшенням зітхнув, ко- ли побачив червоний транспарант на боці кам’яного будинку, що показався попереду.

Ось дивись, — сказав він, показуючи рукою. — Ми вже прийшли.

Сієнна похитала головою.

Те, що я й казала. Типовий приклад заперечення.

Розділ 51

Каза ді Данте розташована на віа Санта-Маргеріта. Її лег- ' ко впізнати за великим транспарантом, що висить над кам’яним фасадом майже посередині вулиці: «MUSEO CASA DI DANTE».

Сієнна невпевнено поглянула на транспарант.

— Ми що, збираємося заходити до будинку Данте? ,

— Та не зовсім. Данте мешкав за рогом. А це, скоріше, му- і зей Данте. '

Колись Ленґдон вирішив зайти всередину цього будинку, цікавлячись колекцією мистецьких творів, які виявилися не чим іншим, як копіями відомих робіт на сюжети Дан- j тових творів, зібраними з усього світу, утім, професору і було цікаво побачити їх усі під одним дахом. 1

Раптом на обличчі Сієнни відбився вираз надії.

— А ти гадаєш, що серед експонатів вони мають старо- і винну копію «Божественної комедії»? і

Ленґдон усміхнувся.

— Ні, але я знаю, що в сувенірній крамниці продаються /гігантські плакати з повним текстом «Божественної комедії», надрукованим мікроскопічним шрифтом.

Сієнна поглянула на нього з легким розчаруванням.

— Знаю, знаю. Але це краще, аніж нічого. Єдина проблема — це мої підстаркуваті очі,' тому тобі доведеться самій читати той дрібний друк.

— Е chiusa, — гукнув літній чоловік, побачивши, що вони підходять до дверей. — Е il giorno di riposo.

— Зачинено, бо сьогодні вихідний? — Ленґдон знову відчув легку дезорієнтацію. І поглянув на Сієнну. — А хіба сьогодні не понеділок?

Вона кивнула.

— Флорентійці воліють відпочивати в понеділок.

Ленґдон аж застогнав, раптом пригадавши, що в цьому місті діє незвичний тижневий календар. Через те, що потік туристичних доларів є найбільш повноводним саме на вихідні, багато флорентійських торговців вирішили перенести християнський вихідний із неділі на понеділок, щоби офіційний день відпочинку не надто заважав їм заробляти гроші.

Ленґдон збагнув, що через цю обставину, на жаль, відпадав і запасний варіант: букіністична крамниця — один із найулюбленіших флорентійських магазинів професора, де неодмінно мали бути у продажу примірники «Божественної комедії».

— Є інші ідеї? — спитала Сієнна.

Ленґдон надовго замислився, а потім кивнув.

— За рогом є місце, де збираються палкі прихильники творчості Данте. Б’юся об заклад, що дехто з них має при собі примірник «Божественної комедії», який ми зможемо позичити.