Шрифт:
Сабір ледь зітнув плечима.
– У вас, назарян, усе інакше… і я б не казав, що це мудро. Як на мене, Джоанна де Рінель, леді Незербі, більше схожа на вабливу гурію, [55] ніж на той ідеал, якому моляться ваші нерозумні лицарі. У Нікеї її всі люблять, перед нею схиляються патрикії та лицарі, навіть суворі тамплієри їй кланяються. А коли вона співає, всі чоловіки дивляться на неї так побожно, що це має вигляд блюзнірства.
Мартін усміхнувся кутиком рота.
55
Гурія – прекрасна райська діва в ісламі.
– Зі своїх мандрівок землями франків я знаю, що музично обдарованих дам особливо шанують. Але, скажи мені, яка ж вона, ця англійка? Чи справді така гарна, як говорив мені Ашер?
Сабір посмикав край чалми, що спадав йому на плече. На вустах у нього з’явилась іронічна посмішка.
– А тобі, друже, неодмінно кортить, щоб вона виявилася гарненькою? Видно, так тобі легше буде забути поцілунки дочки нашого господаря? Найкращої в саду квітки?
Мартін не відповів, однак його погляд немов затягло льодом.
Сабір – давній приятель, але і він не може насміхатися над його почуттями! Тим більше, якщо гіркота розставання досі хвилює лицареві серце.
Сарацин перший відвів погляд і пригладив бороду сухою долонею.
– Мартіне, важко витримати твій погляд. Але не гнівайся. Ще раз нагадаю тобі, що для Ашера бен Соломона ми – лише найманці, виконавці його волі. Платить він щедро, я цього не заперечуватиму, але, щоб з тобою зріднитися…
– Ашер дав слово, – вперто трусонув головою Мартін. – І завжди, поки ми жили з Руф’ю в одному будинку, не перешкоджав нашим зустрічам. Тому…
Він раптово замовк. Прислухався. І хоча на подвір’ї караван-сараю було гамірно, його чутливий слух вихопив схвильований Йосипів голос. У ньому лунав розпач. Кімнати Ашерового сина та його охорони були неподалік, і зараз звідти чітко лунали волання про допомогу. Ромеїв-охоронців на ту мить не було поруч, тому лицар із Сабіром поквапилися на клич.
Мартін перший відчинив двері до кімнати. Якийсь світловолосий франк у жовтій оксамитовій туніці, учепившись Йосипові в горло, трусив ним так, що з хлопцевої голови впала кіпа, а волосся геть скуйовдилося.
Лицар ледве стримався, щоб не накинутися на кривдника. В останню мить Мартін схаменувся: він був у личині госпітальєра, а лицареві-християнину, навіть якщо він узяв гроші за охорону єврея, не личило піднімати руки на єдиновірця. Франк же точно був християнином – довге світле волосся, крупний прямий ніс, зеленаво-сірі очі під густими, насурмленими бровами свідчили про це не гірше, ніж знак хреста, нашитий на туніці.
Зайшовши в кімнату, Мартін важко опустив руку на обтягнуте оксамитом плече незнайомця.
– Ради Святого Івана!.. Шановний, що ви тут забули?
Той випустив Йосипа, який, захеканий, рвонувся був до госпітальєра:
– Цей собака-юдей наважився вигнати мене!
– Але ж він зараз у себе?
Незнайомець перевів подих.
– Мене звуть Обрі де Рінель, лорд Незербі. Ми з дружиною – прочани. Їдемо до святих місць. Дорогою, як то буває, я витратився і вирішив позичити грошей у цього собаки. Крім того, до честі йому я за помірні гроші запропонував охороняти на шляху його паскудну шкуру – а така людина, як я, не марнословить, присягаюся гербом пращурів! Натомість він сказав, що зайвих грошей у нього нема, а потім почав мене виганяти. Хотів би я таке почути від євреїв, яких ми різали в Бері-Сент-Едмундсі!..
Ця людина говорила про події дворічної давнини. Саме тоді Мартін вирушив з Англії на континент із невеличким гуртом лондонських євреїв, а вже дорогою його наздогнала звістка, що в Бері-Сент-Едмундсі, місті, яке постало навколо бенедиктинського абатства, було жорстоко знищено більш як півсотні євреїв.
З імені цієї людини він також зрозумів, що це чоловік Джоанни де Рінель. І хоч як хотілося йому випхати засранця з галереї на утрамбовану землю подвір’я караван-сараю, доводилося враховувати обставини й умови завдання Ашера бен Соломона. Заприятелювавши з цією людиною, він дістане шанс бути представленим леді Джоанні. А це зараз понад усе. До того ж Мартін відразу помітив, що лорд Обрі, його майбутній супротивник, мав вигляд дужого й привабливого чоловіка, що, звісно ж, і стало причиною уваги знаменитої красуні до нього.
Чемно уклонившись, Мартін назвався лицарем-госпітальєром із Намюра, а коли лорд Обрі відповів на його уклін, сказав, що молодий єврейський купець мав підстави відмовити шляхетному англійцеві. Адже Йосип бен Ашер нещодавно зробив суттєвий внесок у прецепторію іванітів у Намюрі, і тамтешній великий пріор наказав йому, Мартінові д’Ане, який прямував у Святу землю, опікуватися цим євреєм у дорозі. Та якщо лицареві бракує мерзенного металу, – докинув він, помітивши, як затремтіли лордові ніздрі, – його обов’язок єдиновірця й побратима зі зброї всіляко підтримати лорда Обрі: вони могли б мандрувати разом, і власник Незербі не відчував би жодної матеріальної скрути.