Шрифт:
Англійцеві це сподобалося. Він сказав, що йому за честь буде мати поплічником лицаря ордену Святого Івана, і що він аж ніяк не заперечує зміцнити нову дружбу чашею доброго вина.
«Моїм коштом, звісно ж», – усміхнувся подумки Мартін.
– Я поміркую над цією пропозицією, – промовив він. – Наш статут не такий уже суворий, щоб позбавляти лицарів земних утіх. А поки що, шановний сер, щоб найближчим часом уникнути дрібних незручностей, прийміть незначну допомогу від лицаря ордену.
Негайно виникла невеличка торбинка, щільно напхана монетами.
Зрадівши, сер Обрі поквапився піти.
Сабір зневажливо зауважив:
– Я тут недавно, проте вже переконався, що цей жовтоголовий – неперевершений скупердяй та ще й брутальний здирник. Приїхавши, він негайно почав вимагати для себе і дружини найкращі покої, але відмовився належно заплатити. Потім посварився з ватажком каравану Євматієм, заявивши, що той обікрав його, й сперечався з ними аж доти, поки леді Джоанна сама розрахувалася з греком. Скидається на те, що леді всі гроші тримає в себе і сама ними розпоряджається, бо не довіряє чоловікові ні на йоту. Натомість йому так і кортить наробити боргів.
Мартін знав про це. Ашер бен Соломон розповів йому, що в сестри Вільяма де Шампера є векселі тамплієрів і вона завжди може взяти за них достатньо коштів у домах ордену. Непривабливе видовище: дама, котра володіє сімейними коштами на шкоду чоловікові. Це посилило його негативне ставлення до Джоанни з Незербі – занадто владних жінок він не любив.
Проте цю особу він побачив уже аж під вечір, коли Джоанна повернулася з прогулянки. Вона була прекрасна, ніде правди діти, й оточували її не менш блискучі люди: знатні ромейські дженджики, двоє лицарів-франків, кілька тамплієрів і ціла юрба слуг та охоронців.
При першому погляді на даму, яка мала стати об’єктом його уваги, Мартін не міг не зауважити, як звично і зграбно тримається вона в сідлі. У її поводженні з красивим брунатним конем видно було міцну руку. Джоаннин одяг відповідав останній європейській моді: оксамитове блідо-фіалкове бліо, [56] що його шлейф майже цілком покривав коневі крижі, а рукава розвіювалися на вітру. Блискучий тонкий обруч-діадема утримував зборки легкого рожевого серпанку, з-під якого дамі на груди спадали важкі темні коси. Коси в тодішніх модниць були настільки популярними, що їх заплітали собі і юні дівчата, і зрілі матрони. Обличчя англійки – чисте, з ніжним персиковим рум’янцем – видалося Мартіну цілком привабливим. Вона, весь час усміхаючись, зверталася до своїх супутників і вочевидь насолоджувалася загальною увагою.
56
Бліо – перше відрізне верхнє жіноче плаття, що з’явилося у XII ст. у костюмі знаті, але вже в XIII ст. зникло. Як і чоловіче бліо, воно складалося з двох окремих частин: подовженого до стегон ліфа та пришитої до нього в зборку довгої, до землі, спідниці. Ліф кроїли вузьким, туго облягаючим, вирізаним унизу півколом, через що спідниця трохи піднімалася з боків. Бліо, зазвичай, мало грудний виріз, а іноді замість нього робили бічний (під рукою) або спинний розрізи, які зашнуровувалися. Рукав вставляли в пройму призбореним; він мав переважно дзвоникоподібну форму. Декольте було невелике. Нерідко поверх ліфа бліо носили ще широкий пояс – корсаж, який огортав фігуру від грудей до стегон, а на цьому поясі – ще вузький поясок, що двічі охоплював торс: по талії та нижче, на стегнах.
Утім, її усмішка зникла, щойно вона побачила свого чоловіка, який спускався з галереї у двір караван-сараю. Сер Обрі владним жестом простягнув дружині руку, а коли Джоанна зійшла з коня, негайно повів її геть від натовпу обожнювачів.
Мартін і Сабір, котрі спостерігали за прибуттям красуні, не могли не зауважити, що темнокоса леді Незербі в присутності сторонніх поводилася скромно й покірно, та тільки-но подружжя піднялося на галерею і сховалося за опорами арок, як Джоанна висмикнула руку в сера Обрі й щось різко промовила, супроводжуючи слова виразними жестами. Потім вона зникла за дверима своїх покоїв, а сер Обрі залишився на галереї, вочевидь дуже засмучений.
Сабір беззвучно розсміявся:
– Цьому жовтоволосому можна поспівчувати. Дружина позбавляє його грошей, їздить по всіх околицях у супроводі залицяльників, а при зустрічі із благовірним стає похмурою. Аллах усемогутній! Які ж мудрі закони твої, що постановляють жінці скільки заманеться красуватися тільки перед своїм повелителем, але навіть погляду не зводити на чужих чоловіків!
Мартін не заперечував: занадто багато вказує на те, що Джоанна де Рінель сварлива, розбещена і властолюбна. А невдовзі Ейрік приніс іще одну звістку: з’ясувалося, що до всіх своїх недоліків вона ще й безплідна, як занедбаний лан.
Рудий умів неперевершено легко знайомитися з прислугою, особливо – жіночої статі. Він уже встиг заморочити голову покоївці англійської леді, яка розповіла йому справжню причину прощі подружжя у Святу землю – вони сподіваються, що їхні молитви буде почуто і небо нарешті благословить їхній понад семирічний шлюб дітьми.
– Крихітка Санніва – так звуть ту молоденьку кізоньку, служницю леді, – каже, що її господарі мандрують неквапно, але вже встигли відвідати низку святинь і вклонитися купі реліквій. Це не зарадило, і тепер вони прагнуть до Святої землі. Свого часу сімейство навіть збиралося приєднатися до війська французьких хрестоносців у Везле, [57] однак там сталася якась дивна історія і король Річард поспіхом відрядив їх обох із місією в Угорщину до короля Бели.
57
Везле – місто в Бургундії, де перед походом формувалося військо французьких хрестоносців. У Везле було одне з найбільших в Європі абатств ордену бенедиктинців.
«Може, це якось пов’язано з королем Філіпом», – Мартін пригадав слова Ашера бен Соломона.
– Крім того, Санніва розповіла ось що, – усміхаючись у руді вуса, додав Ейрік: – З’ясувалося, що поки лорд Незербі з дружиною гостювали в Константинополі, почався Великий піст. Сер Обрі помолився і несподівано дав обітницю уникати подружнього ложа доти, доки не вклониться Гробу Господньому в Єрусалимі! Адже Господь начебто подав йому знак, що лише після цього вони зможуть зачати дитя. Хіба не лопух цей англієць?