– Ця людина – мій ворог, – коротко кинув він. – Вільям де Шампер допитував мене в Триполі після битви при Хаттіні. І хоч як би я старався змінити зовнішність, він мене впізнає. Більше того: якщо ми зійдемося з ним віч-на-віч, навряд чи я зможу допомогти вашим рідним. Мене просто повісять на першій же гілляці як зрадника. І це в кращому разі. У гіршому – кинуть туди, звідки мене з такими зусиллями визволили Сабір та Ейрік – у підземну катівню.

Даян ледь подався вперед і примружився:

– Мартіне, повір, я й це врахував. Де Шамперу не обов’язково бачити твоє обличчя.

Сказавши це, він задоволено відкинувся на спинку крісла.

– Розумієш, хлопчику мій, розповідаючи про лицаря Мартіна д’Ане, я згадав був, що його вразила тяжка хвороба і він не здатен іти далі. Але я не сказав, яка саме. Лепра, вона ж фінікійська болячка!

– Оце так! – Мартін здивовано підвівся. – Проказа?

Він трохи помовчав, міркуючи.

– Тепер я розумію, заради чого Мартін д’Ане прагнув у Святу землю. Я зустрічав таких, як він, лицарів, котрі мали цю болячку, але ще спроможні воювати, вступали в орден Святого Лазаря Єрусалимського, який приймає до своїх лав прокажених. Лазаритів вважають найзвитяжнішими, бо їм нема чого втрачати. О, таких вояків ще треба знайти, а Бодуен Єрусалимський, король-прокажений, був найкращим серед них. Немилосердно страждаючи, гниючи заживо, він так бився із сарацинами, що затьмарив славу полководських талантів султана Юсуфа. [43]

Мартін знову замислився, а потім звернувся до Ашера бен Соломона:

– Я зрозумів ваш задум. Маршал де Шампер не побачить мене, бо я постану перед ним у подобі лазарита, який ховає спотворене лепрою лице. Але як, нехай я навіть буду непізнаваний, схилити цього зверхнього храмника виконати моє прохання?

– Вельми просто, – тонко всміхнувся даян. – Склавши загрозу його честі. У твого ворога бездоганна репутація. Честь ордену – ось як його називають! По загибелі Великого магістра Жерара де Рідфора [44] ні в кого не виникає сумнівів, що саме Вільям де Шампер очолить орден тамплієрів. Але тепер, коли він розраховує непомірно піднятися, славне ім’я Шампера стане для нього ахілесовою п’ятою. І ми цим скористаємося, примусивши його піти на поступки. Та й хіба це поступка для впливової людини: дозволити покинути табір жалюгідній жменьці біженців?

Ашер бен Соломон знову вмочив губи в чаші і продовжував далі:

– Вільям де Шампер – виходець зі знатного англійського роду, в якого багато спільних із Плантагенетами предків. Він найстарший у сім’ї, але ще в отроцтві відмовився від спадку та вступив в орден тамплієрів. Вісімнадцятирічним прибув у Святу землю, брав участь у багатьох битвах і прославився. В ордені його завжди відзначали: де Шампер був комендантом багатьох замків, його відряджали в найнебезпечніші місця, і скрізь він показував себе чудовим воїном та стратегом. Як освічену людину й непоганого богослова орден двічі відряджав його з особливою місією до Святого Престолу. У Римі де Шампер провадив із понтифіком перемовини про таємні справи тамплієрів. Він здобув прихильність самого Папи, який оцінив його обдарованість, а також не останньою чергою – родинні стосунки з англійським правлячим домом. Авторитет Вільяма в ордені щороку дедалі зростав. На момент початку битви при Хаттіні маршал де Шампер перебував у приморському Аскалоні, [45] а потім особисто очолив його оборону. Він так успішно воював з Аль Абділем, султановим братом, що Саладін змушений був привезти під мури Аскалона полоненого Ґвідо й оголосити, що відрубає йому голову на очах у захисників фортеці, якщо ті не здадуть її сарацинам. Сама Сибілла Єрусалимська, дружина Ґвідо й сестра покійного короля Бодуена, навколішках схиляла аскалонців до перемовин із невірними, щоб досягти прийнятних умов і здатися.

Маршал Вільям де Шампер учинив мудро: погодився більше не опиратися за умови, що жодної волосини не впаде з голів містян і захисників Аскалона. Саладін не мав сенсу гаяти час на взяття гарнізону фортеці змором – попереду на нього чекав Єрусалим. Тому він не торгувався… О, Єрушалаїм! – Даян скорботно скинув руки догори. – Чи є кінець твоїй чарівливості!?

– Господарю мій, – нетерпляче зауважив Мартін, – зараз не час шукати відповідей на це запитання. Скажіть краще, як сталося, що здавши готову до боротьби фортецю, маршал де Шампер уникнув ганьби, бо знеславився Жерар де Рідфор, котрий, потрапивши в полон, розсилав звідти накази своїм людям, і могутні міста одне за одним здавалися сарацинам?

Ашер бен Соломон зітхнув.

– Усе завдяки колишній славі, хлопчику мій. Коли маршал зі своїми лицарями покинув місто й потрапив до рук сарацинів, султан Саладін під вартою доправив своїх полонених в Єгипет. В Александрії їх завантажили на судна і спровадили в Європу. Але де Шамперу вдалося втекти ще перед тим. Він пробрався в Триполі, де серед наближених графині Ешиви був тоді й ти. Де Шамперу доручили організувати оборону міста, адже в цьому він мав більш ніж достатньо досвіду, а граф Раймунд був саме при смерті. Довідавшись, хто очолює людей графині Ешиви, султан Саладін облишив намір захопити Триполі… У тебе таке обличчя, хлопчику мій, начебто ці спогади завдають тобі болю! – збентежено завершив даян.

– Ні, мій господарю, – гнівно заперечив Мартін. – Річ не в спогадах. Особисто Вільям де Шампер завдав мені пекельного болю. – Мартін розтулив поли шовкового халату й показав два моторошні бугруваті рубці, що ліворуч перетинали його груди. – За його наказом кати палили мене брусками розпеченого до білого жару заліза, намагаючись вивідати…

– Не будемо згадувати колишніх бід. На щастя, все вже минулося.

Ашер бен Соломон примирливо всміхнувся. Проте Мартінове лице не пом’якшало.

– Минулося? Але ж найближчим часом мені доведеться зустрітися з цим храмником.

Даянова усмішка вмить зникла.

– Якщо ти зможеш якось інакше потрапити в Акру і врятувати мою сестру – нехай допомагає тобі бог Ізраїлю!

Мартін потупився й не відповів, переводячи подих.

– Простіть мені, господарю і вчителю! Ви завжди давали мені право чинити вільно. Та якщо, на вашу думку, зустріч із цим псом неминуча, я вислухаю все, що ви вважаєте за необхідне мені повідомити. Але присягаюся: лише глибока повага і любов до вас стримають мою руку, щоб, зустрівшись із ним, не вгатити кинджал у його чорне серце.