— Я знаю, що я з ним зроблю, — ревнув Мейс. — Я втоплю його цьому паскудному морі.

Натовп у відповідь знову загорлав і затупав ногами. Поряд із Тернером раптом опинився Нетл, вони перезирнулися. Вони здогадалися, що Мейс збирається зробити, і почали проштовхуватись до дверей, знаючи, що їм треба буде діяти швидко. Не всім сподобалася думка втопити бідолаху. Незважаючи на безумство, яке охопило всіх, дехто все ж пам’ятав, що від моря їх відділяє ціла миля піску. Особливо валієць почувався обдуреним. Він тримав у руках свій ремінь і щось вигукував. Навкруг стояв свист, хтось протестував, хтось схвально репетував. Усе ще стискаючи свою жертву руках, Мейс кинувся до дверей. Тернер і Нетл бігли попереду, торуючи йому в натовпі шлях. Добігши до дверей — на щастя, звичайних, а не подвійних, — вони випустили Мейса, потім, плечем до плеча, перегородили шлях іншим, хоча на те й не виглядало, бо вони, як і всі навкруг, репетували й вимахували кулаками. Спинами вони відчували натиск величезної збудженої маси людей, яку здалося затримати лише на кілька секунд. Проте Мейсові, який не збирався бігти до моря, цього цілком вистачило, щоб різко повернути ліворуч, потім ще раз ліворуч у вузеньку криву вуличку позаду крамничок і барів, що вела геть від набережної.

Тріумфуючий натовп вирвався з бару, як шампанське з пляшки, відкинувши Тернера й Нетла набік. Комусь здалося, що він бачить Мейса на пляжі попереду, і якийсь час натовп біг у той бік. Поки зрозуміли помилку й повернули назад, від Мейса з писарем вже не лишилося й сліду. Тернер і Нетл теж кудись зникли.

Широченний берег, тисячі людей, які чекали на ньому, море, де не було жодного корабля, повернули томмі до власного скрутного становища. Вони всі наче прокинулись. Далеко на сході, звідки надходила ніч, лінія оборони перебувала під сильним артилерійським вогнем. Ворог наближався, а Англія була далеко. Робилося темно, й залишалося зовсім мало часу, щоб знайти якесь місце для ночівлі. З моря дув холодний вітер, а шинелі лежали вздовж дороги далеко позаду. Натовп почав розпадатися. Про вояка з повітряних сил забули.

Тернеру здавалося, що вони з Нетлом вирушили шукати Мейса, а потім забули про нього. Вони, мабуть, ходили якийсь час вулицями, прагнучи поздоровити його з порятунком і разом пожартувати над цим. Тернер не знав, як вони з Нетлом опинилися саме на цій вузенькій вуличці. Він не пам’ятав, скільки минуло часу, забув про свої розтерті ноги — але ось він тут, звертається з вишуканою ґречністю до старої жінки, яка стоїть у дверях невеличкого будиночка з верандою. Коли він згадав про воду, вона глянула на нього з підозрою, наче знала, що йому потрібна не тільки вода. Вона була досить гарна, зі смаглявою шкірою, гордим виглядом і довгим прямим носом, сріблясто-сиве волосся перев’язане квітчастою хусткою. Він одразу зрозумів, що це циганка, яку не обдурить його французька мова. Вона бачила його наскрізь, з усіма його гріхами, й знала, що він сидів у тюрмі. Потім вона неприязно глянула на Нетла, а тоді показала рукою на вулицю, де в канаві бабралася свиня.

— Приведіть її, — сказала вона, — і я подивлюся, що можу для вас зробити.

— До сраки, — обурився Нетл, коли Тернер переклав. — Ми ж просимо тільки склянку якоїсь паскудної води. Пішли, самі візьмемо.

Проте Тернер, знову охоплений знайомим відчуттям нереальності того, що з ним відбувається, не міг не враховувати, що жінка володіє певною магічною силою. У сутінках повітря над її головою пульсувало в ритмі ударів його серця. Він похитнувся й сперся на плече Нетла. Вона визначає йому випробування, він же надто досвідчений, надто обачливий, щоб відмовлятися від нього. Він — битий жак. Коли додому так близько, він не збирається потрапляти в пастку. Краще бути обережним.

— Приведемо цю свиню, — сказав він Нетлові. — Це ж усього пара хвилин.

Нетл давно вже звик слухатися Тернерових порад, які найчастіше бували слушними, але зараз, коли вони рушили вулицею, він бурмотів:

— Щось із тобою негаразд, начальник.

Через розтерті ноги рухалися вони повільно. Роха була молодою, прудкою і спраглою свободи. І Нетл боявся її. Коли вони затиснули її в кут біля дверей крамнички, вона кинулася на нього, і він відскочив убік із не таким вже й удаваним криком. Тернер повернувся до жінки за мотузкою, але та навіть не відчинила йому дверей, та й він не мав певності, чи це саме той будинок. Проте тепер він був певен: якщо вони не впіймають свиню, то ніколи не потраплять додому. Він знав, що в нього знову піднялася температура, але справа була не в ній. Усе тепер залежало від свині. Колись давно, ще в дитинстві, Тернер намагався переконати себе, що запобігти раптовій маминій смерті ненаступанням на щілини між плитками тротуару біля шкільного майданчика — це дурниця. Проте він ніколи не наступав на них, і мама не померла.

В міру того як вони наближалися вулицею, свиня весь час відступала настільки, щоб вони не могли її схопити.

— До сраки з такою роботою, — лаявся Нетл. — Нічого в нас не вийде.

Вибору, однак, у них не було. Біля поваленого телеграфного стовпа Тернер відрізав шмат дроту й зробив петлю. Вони гнали свиню вздовж вулиці на околиці містечка, де перед будинками були невеличкі палісаднички, оточені огорожею. По дорозі вони відчиняли всі хвіртки по обидва боки вулиці. Потім, обійшовши свиню вузенькою паралельною вуличкою, вийшли попереду й погнали скотину назад. Як і слід було чекати, вона невдовзі увійшла в якийсь палісадник і почала рити там землю. Тернер зачинив хвіртку й, перегнувшись через огорожу, накинув петлю свині на голову.

Залишки сил у них пішли на те, щоб дотягти роху, яка відчайдушно кувікала, додому. На щастя, Нетл пам’ятав будинок. Коли свиню нарешті замкнули в маленькому свинарнику за домом, стара жінка винесла два кам’яних глеки з водою. Уважно дивилася, як вони блаженно стояли в її маленькому задньому дворі біля кухонних дверей і пили. І хоча животи вже мало не лускали, роти просили ще, тож вони продовжували пити. Потім жінка винесла мило, рушники і дві емальовані миски, щоб помитися. Від Тернерового гарячого обличчя вода в мисці стала іржаво-коричневою. Струпи засохлої крові, що вкривали всю верхню губу, зійшли повністю. Помившись, він відчув у повітрі навкруг якусь приємну легкість, яка, наче шовк, пестила його шкіру і проникала в ніздрі. Брудну воду вони обережно вилили на клумбу ротиків, про які Нетл сказав, що вони нагадують йому садочок його батьків. Циганка наповнила водою їхні манірки й винесла кожному по літровій пляшці вина, заткнутій корком, і по великому кільцю ковбаси, які вони тут же поховали в наплічники. Коли вони вже зібралися йти, вона ще щось згадала і повернулася в дім. Винесла їм два паперових пакетики, в яких лежали по півдесятка зацукрованих мигдалин.

Вони урочисто потисли одне одному руки.

— Ми все життя пам’ятатимемо вашу доброту, — сказав Тернер.

Вона кивнула і, наскільки він зрозумів, відповіла:

— Моя свиня завжди нагадуватиме мені про вас. — Обличчя її залишалося таким же суворим, і неможливо було сказати, чи то образа, чи жарт, а чи якийсь двозначний вислів. Може, вона думала, що вони не варті її доброти? Він незграбно позадкував, і незабаром вони вже йшли вулицею, і він перекладав її слова Нетлу. Капрал не мав жодних сумнівів.