В і т ь к а. Ач, яка! Хитра.

О л я. Чому хитра? Розсудлива.

В і т ь к а. Ач яка! Розсудлива.

О л я. Фе, як ти противно це слово сказав. Не розсудлива, а розумна. А ти дурненький. От сиди і переписуй і не заважай.

В і т ь к а. Олько!

О л я. Ну чого тобі?

В і т ь к а. А ви з Серьожкою одружитесь?

О л я. Іще чого!

В і т ь к а. Що, ні?

О л я. Ну звідки я знаю.

В і т ь к а. От бачиш, кажеш, що розумна, а не знаєш. А здорово було б. Одружились би в сімнадцять років. У вісімнадцять уже син був би чи дочка. А у тридцять — уявляєш? — твоїй дитині вже дванадцять років. Я до вас у гості ходив би.

О л я. Вчив би його уроки не робити.

В і т ь к а. Ні, я йому допомагав би.

О л я. Із фізики.

В і т ь к а. От вреднюча. А добре було б, га?

О л я. Не знаю. За дванадцять років усе може трапитися. Розлучитися можемо. Зараз усі розлучаються.

В і т ь к а. Усі розлучаються, а ви — ні.

О л я. Ну гаразд, не будемо.

В і т ь к а. А то і двоє.

О л я. Чого — двоє?

В і т ь к а. Таж дітей, ну.

О л я. Ну, двоє так двоє.

В і т ь к а. А троє подужаєте?

О л я (сміється). Ой, та відчепись ти!

В і т ь к а. А як ви їх назвете? Ну, одного на мою честь, Вітькою. А інших?

О л я. Там побачимо.

В і т ь к а. Треба зразу вирішити. А то от у мене знайомі, у мами точніше. Так народився хлопчик і от уже два місяці без імені.

О л я (жахається). Як без імені?

В і т ь к а. Дуже просто. Тато його Ігорем зве, Мама — Олексою, а дідусь — Жориком. У нього друг був колись Жорик. Уявляєш? І щодня сваряться. Тому що заздалегідь не вирішили. А як цьому Жорику?

Оля. Він же ще маленький. Не тямить нічого.

В і т ь к а. Поки що не тямить, а підросте — психом буде. Авжеж! Три імені. У паспорт не вміститься. Добре, хоч у його батька одне, а то ще й по,батькові були б різні. От так дорослі калічать дітей. І розумні ж люди. Тож ти маєш загодя подумати.

О л я. Добре, подумаю. От складу фізику і подумаю. (Знов дивиться у книгу.)

В і т ь к а (вирішив нарешті й собі взятися за задачки, але знову назріло питання). Ольк!

О л я (майже сердито). Ну чого тобі ще?

В і т ь к а. А ви що, з Серьогою посварились?

Оля зітхає.

(Щось відволікає Вітьчинуувагу. Він прислуховується.) Тс-с-с!

Чутно кроки й жіночі голоси.

Клава йде. (Слухає.) І наша. Сюди. Чого їм треба?

Обоє мовчать. Усе ближче голоси й кроки.

Голос Ніни Платонівни. Може, зайдемо в клас, Клавдіє Миколаївно?

Чути, як відчиняються класні двері.

Голос К л а в д і ї М и к о л а ї в н и. Та ні. Я, власне, вже все і сказала.

Голос Ніни Платонівни. Ну, то я згодна, Клавдіє Миколаївно.

Двері зачиняються.

Я з вами повністю згодна. І, певно, все, що буде від мене залежати...

Голос Клавдії М и к о л а ї в н и. От і чудово, дружок. А от іще... Як там Серьожа? Післязавтра в нього останній іспит.

Друзі переглядаються і напружено прислухаються до розмови директора і класного керівника.

Голос Ніни Платонівни {сміхотливі нотки бринять в її голосі). Серьожа старається, як же. Таке щастя втрачати ніхто не схоче.

Спантеличено ззираються Вітька й Оля.

Голос К л а в д і ї Миколаївни. Так, хлопчина він, звісно, непоганий, хоч і зірок з неба не хапає. Але все ж він — не найгірший варіант.

Голос Ніни Платонівни. Я от думаю, Клавдіє Миколаївно, чи правильний ми зробили вибір. От Гена, наприклад...

Голос Клавдії Миколаївни. Але у Гени... Адже ви самі розумієте...

Голос Ніни Платонівни. Так, тут Гені не пощастило. А шкода. Хороший учень. Навіть, можна сказати, талановитий.

Голос Клавдії Миколаївни. Не у всьому, не у всьому.

Голос Ніни Платонівни. Гуманітарій він чудовий. Будь-який інститут візьме його не роздумуючи. Журналістика, історія, філологія — тут перед ним усі дороги.

Голос Клавдії Миколаївни. Навіть дивно: у таких батьків...

Голос Ніни Платонівни. Тим приємніше, що в цьому основна заслуга школи. Правильно налагоджений учбовий процес...

Голос Клавдії Миколаївни. Свої плоди дає.

Голос Ніни Платонівни. Так-так. Безперечно. Нехай лають школу як хочуть, це, знаєте, модно останнім часом, а лише школа і ще раз школа формує людину. Батькам нині не до виховання.