Подивились на нього та на образ — і в порядку, рушимо далі, слідом за правдивими героями оповіди.

Тут і там походжають довкола них знані у світі люди, серед яких не можу не розпізнати кількох (відразу!) міністрів, стриптизерку, гіпнотизерку, матадора, терориста, примадонну і кардинала. Усі перебувають ніби в очікуванні чогось головного, себто, коли не милюся, деклярованого в програмі загального тоасту. А втім, секретар Даппертутто, що метеорно проскакує час до часу там і овам, чомусь ніяк не розпічне церемонії. Що за риба змушує так довго на себе чекати?

— Стара курва, — повторює Ада свою дошкульну дефініцію. — Мало їй Джон Пола? Мало їй гостесок? Ти справді хочеш піти до неї, братчику?

— Любитися з нею? Хіба під загальним наркозом! — заспокоїв Перфецький свою колежанку. — Гадаю, це задоволення для сильніших від мене духом.

— Але вона могла б добре заплатити тобі. За двогодинну розмову.

— Справді? Тоді це міняє справу. Я навідаюсь до неї завтра опівночі, коли вона ляже у свою вогку від нетерпіння постіль. Повідклеювавши штучні вії. Поклавши у розчин штучні щелепи. Знявши з голови штучне волосся. Я принесу з собою цілу колекцію всіляких механічних збудників. Знаєш, ці пружинки, стержні, вібратори, затискачі?..

— Перестань, Казаново, — зимно мовить Ада.

— Але я прийду не сам, — провадить наш фантазер Перфецький. — Зі мною будеш ти. І ми удвох заліземо в її крокодиляче лігво…

— Спинися, коню, — каже йому Ада, проте, можливо, що й не йому, позаяк у галі показався расовий арабський огир на довгих тонких ножиськах, якого провадить за вуздечку смаглий інкогніто, що з усіма вітається.

— Альборак Джабраїлі, — назвався сей останній, притримавши коня просто перед Адою з Перфецьким.

Кінь станув сливе вкопаний і лишень по цьому розпізнаємо в ньому дещо инше: виявляється ровером, але теж дуже доброї марки.

— Я приїхав на ньому зі самої Швеції, — з'ясував пан Альборак. — У Балтійському морі мусів запакувати його на корабель. Перехворів морською недугою і цілком відмовлявся від вівсянки.

— Але як вам було дістатися сюди, аж на острів? — виявила чемну заінтересованість пані Ада.

— О, тут пішло значно простіше! — розчулився таким знаком уваги пан Альборак. — Справа в тому, що ми обидва пречудове плаваємо.

Однак, по всьому видно, щось наші Ада зі Стахом не надто цьому повірили — як співрозмовця їхній, так і двоколісний приятель його не виглядали ніби щойно скупаними у венеційських водах. Стасьо, щоправда, попестив рукою мудрий конячий писок і з цілою можливою поштивістю сформулював понижче запитання:

— Як звати вашого красеня, сер?

— Само собою зрозуміло, що Росинант, — значно ширше всміхнувся Джабраїлі. — До речі, шановні, чи вам щось відомо про пана Мавропуле? Приїхав уже чи ні?

— Маю вражіння, що ні, — дала до зрозуміння Ада.

— От коли приїде пан Мавропуле, все й почнеться, — загадково проголосив Альборак Джабраїлі і, приязно подзеленькавши на прощання роверовим сигналом, відійшов у своїх клопотах.

Ада з Перфецьким ще довший час наслухали виразне цокотіння підків за плечима.

Вискочив перед них яко чортик знова пан секретар Даппертутто з нетлінною папіроскою і, не сповільнюючи ніг, таки потрафив завдати Стасьови своє питання (до Ади підморгнувши):

— Пане Парф'янський, чи готові вже назвати тему вашого відчиту?

Відповіди проте не почув, овіяний хмаркою ніжних гостес. Та й не було жадної відповіди.

Тим часом досконало вирозумілий на ситуації пан Різенбокк заїдав собі каву з тістечками, аж йому кришки на підлогу сипалися.

А які ж імениті гості снують довкола, які слави ходять отак попри нас просто! Впізнаю серед них і Жорж Занд, і Барбру Стрейзанд, і двох-трьох Аманд, і ще когось у турецьких шальварах, а рівно ж звертаю увагу на инших визначних осіб, що наш теперішній український монарх не є серед них аж так непоказний. Удається мені принагідно в Його Королівської Милості дещо запитати. От таке собі інтерв'ю-бліц.

— З якими почуттями Ви прибули до Венеції, Ваша Милосте?

— Запрошення сюди, на сей феєричний збір учених і Діячів, розцінюю яко визнання, щораз то ширше, моєї держави і мого народу.

— А в який спосіб Ви, Ваша Милосте, взагалі до Венеції добулися?

— Мене доставлено спеціяльним військовим літаком еспанських збройних сил до повітряної гавані «Марко Польо». Звідтам я взяв таксівку.

— І останнє запитання, Ваша Милосте. В якому готелі мешкаєте?

— Я зупинився не в готелі, а в знайомого короля Сардинії, котрий має незлу кватиру на острові Лідо.