— Надсилайте, оперативна машина чекатиме на аеродромі.

— Коли щось проясниться, подзвоніть. Через три години чекатиму в райвідділі.

Григор’єв подзвонив на двадцять хвилин раніше умовленого строку.

— Вітаю вас, майоре, — сказав мало не врочисто, — риба справді велика.

— Невже?

— Відомий ростовський рецидивіст Леонід Спиридонович Боков. Прізвисько Болт.

— Про Болта чув, — відізвався Хаблак. — Але ж він, здається, відбуває строк?

— Звільнився чотири місяці тому.

— І в Ростові-на-Дону йому набридло?

— Бачите, поїхав на гастролі.

— Нах-хаба! — зовсім щиро вигукнув Хаблак. — І як ви це встановили? Фото?

— Пальчик… — реготнув Григор’єв. — Один з пальчиків усе ж відбився на пачці з грішми.

— Доказ незаперечний, — мовив Хаблак.

— Доказ чого?

— Що заплатив півтори тисячі Шилу.

— А ваш студент скаже: позичив.

— Скаже, — погодився Хаблак. — Сьогодні скаже і завтра, поки не зберемо інші докази.

— Дай боже…

— На бога надійся, а сам не зівай.

— Що робитимете з Болтом?

— Затримаємо.

— Протестуватиме.

— Нехай. Ми його в Київ завтра доставимо. Разом іа студентом, але так, щоб не могли змовитись. А там покажу його деяким людям…

— Бачили?

— Так, засікли, коли виносив валізи з дому.

— Ого!

Хаблак лише гмикнув у відповідь: Григор’єв не був би таким оптимістом, коли б знав, хто саме бачив Болта з валізами. Олег і Грицько — хлопці тямущі, та малі, можуть дещо й забути.

— Нехай щастить! — побажав Григор’єв і поклав трубку.

— Нехай щастить… — повторив Хаблак і раптом заспівав на мотив якоїсь зовсім простої пісеньки: — Ней-хай щастить, нех-хай усім нам сьогодні щастить…

До кімнати зазирнув Семенчук.

— Гарні новини? — запитав, помітивши Хаблакову радість.

— Непогані.

— Що?

— Зараз будемо брати Болта.

— Кого-кого?

— А той лисий — Болт. Відомий “домушник”, ростовський злодій-рецидивіст Болт.

— Овва, і сидить він зараз у ресторані “Верховина”, п’є горілку й не знає, що ми зачекалися його.

Болт справді от уже дві години пиячив у “Верховині”. І, певно, сидів би там до вечора, але офіціант після короткої розмови з Семенчуком відмовив йому в черговій пляшці. Болт спробував скандалити, та вчасно схаменувся: зустріч з міліцією в будь-якому випадку не влаштовувала його.

І все ж вона відбулася. Вийшовши з ресторану, Болт ледь не наштовхнувся на Хаблака й неввічливо облаяв майора. Хаблак загородив йому дорогу.

— Чи не можна ввічливіше, Болт? — попросив.

Той одразу потверезішав, ступив крок назад, підвів руку, наче хотів захиститися.

— Ти!.. — видихнув хрипко. — Звідки знаєш мене?

— Хто ж тебе не знає, Болт.

— А я тебе знати не хочу… — Болт зробив спробу обійти Хаблака, та побачив, що дорогу йому заступив ще один кремезний молодик. — Менти? — запитав без особливої злості. — Вистежили? Але ж номер не пройде, я чистий.

— Чистий чи брудний — поговоримо в райвідділі.

Болт зрозумів: сперечатися марно.

— Поїхали, — погодився мало не лагідно. — Сподіваюсь, машину маєте?

— Спеціально приготована для вас, — не менш чемно відповів Хаблак.

12. — Починаємо слідчий експеримент, — мовив Хаблак і ще раз уважно роздивився довкола себе.

Олег, як і в той злощасний вечір, сидить на столі, поруч на лавочці — його мати, а з другого боку столу — поняті. Хлопчик теліпає ногами й гордовито озирається — там, на деякій відстані, юрмляться дітлахи. Для них сьогодні Олежка з Грицьком — найбільші герої, кажуть, це саме вони допомогли арештувати великого, може, найпершого в усій країні, злочинця. Кожен висловлював свою думку з цього приводу, нарешті слово “допомогли” було остаточно забуте, тепер усі знали абсолютно точно, що їхні товариші саме затримали злочинця і скоро всі побачать цього типа — недаремно ж біля будинку зупинилася міліцейська машина.

— Починаємо, — повторив Хаблак і повернувся до Сагайдачного: — Давайте, лейтенанте.

До цього майор пояснив понятим суть слідчого експерименту. Справа в тому, наголосив він, що криміналістична наука твердить: не може існувати на світі двоє людей з однаковою ходою. Так само, як нема однакових візерунків шкіри на пучках. Теоретичні досліди та численні експерименти підтверджують це. А якщо хто-небудь казатиме, що все ж знає двох людей з однаковою ходою, то цю помилку можна пояснити поганою спостережливістю або просто недосконалістю нашого ока.