— Згідно з законом, — пояснив майор, — ми маємо право затримати вас на сімдесят дві години для з’ясування різних обставин. Без прокурорської постанови. Проте, смію завірити, ми матимемо її значно раніше.

— Ця самодіяльність дорого коштуватиме вам! — Шило став потихеньку оговтуватися.

Хаблак дістав хусточку, обережно загорнув пакет.

— Ви не відповіли на поставлене запитання, — нагадав.

— Тут гроші, й вони належать мені.

— Скільки?

— Півтори тисячі.

— Чи не забагато для студента?

— Я працюю, одержую стипендію, ще й батьки допомагають…

— Якими купюрами гроші?

— Це має значення?

— Не знаєте?

— Забув.

— Нічого ви не забули, Шило, цей пакет щойно поклав до вашої кишені лисий чоловік у чорній сорочці. Чи не так? Хто він?

— Ви помиляєтесь. Гроші мої, і я це тверджу.

Хаблак зітхнув: усі початкуючі злодії схожі один на одного. Спочатку не зізнаються ні в чому, навіть в очевидному, та, коли притиснеш їх до стінки, одразу розколюються. Правда, як виявилось трохи згодом, майор помилився в оцінці Шила — студент був досить міцним горішком, і Хаблакові довелося прикласти багато зусиль, поки одержав перші правдиві свідчення.

Хаблак мовив:

— Отже, не хочете зізнатися щиросердно! Я мушу все ж нагадати, що саме це…

— Пом’якшить мою долю?

— Звідки такий досвід? Але ж ви раніше…

— Не притягався, — ствердив Шило. — І тепер — ваша помилка, за яку доведеться розплачуватись. Ви ніколи не пробачалися? — Він подивився Хаблакові у вічі твердо й переконано, і, коли б у майоровій кишені не лежав пакет з грішми, міг засумніватися в своїй правоті.

— Доводилося, — раптом зізнався Хаблак зовсім щиро. — І я шкодую, що завдав цим людям прикрості.

— Ось я й кажу!.. — підвищив голос Шило.

— Помовч! — раптом зло мовив Семенчук. — І скажи спасибі, що я не надів на тебе наручники. Але врахуй, сьогодні ти ще на території мого району, і ми це можемо зробити.

Шило інстинктивно відсунувся від нього, наче шукав у Хаблака захисту. Ситуація видалась майорові дещо кумедною, і він мовив:

— Ось бачиш, що трапляється, коли погано поводяться…

Але студент раптом покрутив головою, витягнув уперед руки, мов простягав їх до наручників, і закричав тонким голосом, майже беззвучно:

— Ну!.. Ну чого вам треба, чого вчепилися в чесну людину, чого кидаєтесь на людей, захищати нас мусите, а кидаєтесь, і це вам не минеться!

— Досить! — обірвав його Семенчук. — Бачив я таких, і чого мушу розводити з тобою церемонії? Не треба було красти, тоді б з тобою панькалися… А зараз ти злодій!

— Він ще не злодій, і це вирішить суд, — вставив Хаблак.

— Так, суд! — учепився за ці слова Шило. — І яке ви маєте право?

— Я сам знаю свої права, — похмуро відповів Семенчук. — А також обов’язки. І мій найперший обов’язок — довезти тебе зараз до ізолятора тимчасового затримання.

— Довезли, — мовив Хаблак, бо справді, машина вже загальмувала перед райвідділом міліції.

Перш ніж висадити Шила, майор порадив йому:

— Подумайте, поки ми складатимемо протокол про вилучення грошей. Те, що я дістав їх з вашої кишені, засвідчать троє: ми з лейтенантом і шофер машини. Решта — за вами..

Шило блиснув на нього очима.

— Ваші підозри ображають мене, і я буду скаржитись!

— Дивіться, пожалкуєте.

Шило не відповів, вистрибнув з машини й пішов до приміщення у супроводі Семенчука.

З кабінету начальника райвідділу Хаблак подзвонив до Івано-Франківська. Григор’єва в управлінні не було, й довелося переключатися на домашній телефон. Почувши, хто дзвонить, полковник пожвавішав:

— На коні, майоре? — запитав.

— Важко сказати. Потребую допомоги.

— Сьогодні неділя…

— Невже, гадаєте, забув? По неділях ми з моїм Стьопою рибу в Дніпрі ловимо.

— І ловиться?

— Верховодки настьобуємо.

— А в Косові?

— Тут у вас форель у гірських струмочках, але спіймали ми, здається, лосося.

— Ого!

— Коротше, Семене Семеновичу, через годину з Косова до Івано-Франківська — літак. Тут цю рибу на плівку зняли, і слід би перевірити по картотеці. Й пошукати відбитки пальців…

— Де?

— Той чоловік нашому студентові паку грошей дав. Може, на цій паці “пальці” й знайдемо.

— Навряд.

— І я так гадаю, але ж купив не купив, а поторгуватися можна.