Бобрьонка пойняла злість, та він пригамував її, зрештою, матиме час, аби поставити цього нахабного ортсгрупенляйтера на місце, тепер же треба приглушити свої емоції, бо злість — поганий порадник у даному разі й не литиме воду на їхній млин.

Венклевіц попросив зупинити машину біля другого від краю села будинку, перевалився через борт машини й очікувально зиркнув на Мохнюка. Той махнув рукою, відпускаючи його.

— Нехай іде сам, — пояснив Бобрьонкові. — Однаково втекти не може, а не схоче нам допомогти — не примусимо. А так — пошепочуться між собою, порадяться й піднесуть нам Валбіцина на тарілочці.

— Ну, ну, — не зовсім схвально покрутив головою Бобрьонок. — Тобі тут видніше…

Ортсгрупенляйтер повернувся через кілька хвилин. Знову зняв капелюха й вклонився чемно. Пояснив:

— Панове мають почекати з півгодини. Я послав Зеппа Кунца погомоніти із своїми людьми.

Бобрьонок повільно виліз з машини. Відчув: злість, яка мало-помалу накопичувалася в ньому, готова вихлюпнутися. Зупинився навпроти ортсгрупенляйтера, запитав, старанно добираючи німецькі слова:

— Ви були членом націонал-соціалістської партії?

Здається, Венклевіц втягнув голову в плечі й зробився ще трохи меншим. Відповів, чомусь притиснувши руки до тулуба:

— Так. Член партії.

— Уперше бачу людину, котра за таких обставин не зрікається фашизму! — вигукнув Бобрьонок.

Нараз майор відчув, що злість відступила, натомість прийшла щира цікавість: що за людина цей ортсгрупенляйтер, адже ж, либонь, перший на селі, всі його слухаються, найтиповіший, так би мовити, для фашистської Німеччини. Озирнувся на Мохнюка, попросив:

— Ти побалакай з ним, старлей. Ну, розпитай про життя. А я послухаю. Що не збагну, поясниш…

Мохнюк кивнув розуміюче. Не зліз з машини, сидів, поклавши руки на кермо й хоч цим підкреслюючи свою вищість і відчуженість від ортсгрупенляйтера.

— Пане Венклевіц… — почав, та Бобрьонок нараз обійшов навколо ортсгрупенляйтера, дивлячись на нього, як на заморське диво, й мовив Мохнюкові:

— Ні, ти йому ось що скажи. Як фашисти в наших селах комуністів босих по снігу до шибениці гнали. Тільки за те, що вони комуністи!.. А він, фашист, тут у Німеччині зі мною, комуністом і офіцером, в одній машині їздить!.. І ми з ними усякі цирліхи-манірліхи розводимо…

Мохнюк почав перекладати, а Бобрьонок утупився в ортсгрупенляйтера, намагаючись збагнути, як саме сприйматиме той його слова і які думки вируватимуть в ньому. Але майже нічого не відбилося на обличчі Венклевіца, стояв, тримаючи капелюха тонкими старечими пальцями, і, може, лише ця поза та шкіра на лисому черепі, що взялася зморшками, виказували його справжній стан. Дивився Мохнюкові мало не в рот, не відводив погляду, певно, боячись зустрітися очима з Бобрьонком і прочитати в них усе шаленство, що переповнювало майора й могло вихлюпнутися будь-якої миті. Уважно вислухавши, відповів, старанно добираючи слова:

— Не забувайте, що в Німеччині існувало гестапо. І навіть тут, в самому серці рейху, ми щоденно пам’ятали це. Крім того, найбільш екстремально настроєні люди вступали до СС.

— Ну що з ним розмовляти! — вигукнув Бобрьонок. — Вони встановили порядок, назвали його новим — вішали, розстрілювали, спалювали в крематоріях! В ім’я порядку. Але ж тепер настав час розплати. Скажи йому саме так: за той порядок настав час розплати!

Мохнюк говорив ясно й навіть якось рівно й одноманітно, а Бобрьонок помітив, як нарешті лячно забігали очі в ортсгрупенляйтера, як опустилися в нього куточки губів.

Венклевіц притиснув капелюха до грудей і мовив, зазираючи Мохнюкові у вічі:

— У Нойкірхені було все спокійно. Це можуть підтвердити жителі села. А невже націонал-соціалістів притягатимуть до відповідальності? Тільки за те, що вони були членами партії?

Бобрьонок махнув рукою: мабуть, цьому фашистові важко пояснити, чим саме він завинив, і не тільки перед своїм народом. А Венклевіц подивився на нього жалісливо, наче від Бобрьонка таки залежала його доля і судитимуть його чи не сьогодні. Нараз, мабуть, рятівна думка майнула в нього, бо потягнувся до майора й мовив упевнено:

— Ви переконаєтесь у моїй лояльності, пане офіцер.

— У селі криється злочинець, — похмуро мовив Бобрьонок, вислухавши тлумачення цього довгого речення, мовленого мало не урочисто. — І найкращий спосіб довести свою лояльність — знайти його.

— Він нікуди не подінеться! — пообіцяв ортсгрупенляйтер. — Якщо справді є в селі і його бачили наші люди. До речі, вертається Зепп Кунц, — вказав на чоловіка, що поспішав до них, — і ми зараз усе знатимемо.