— Прикрийся, — скипів раптом Сидір Семенович.

— Е-е, пупсику, — спокійно повела плечем, — тепер це вже не має значення. — Накинула халат. — То ви домовляйтесь, а я у ванну…

Устимчик сидів, втупивши погляд у підлогу.

“І треба ж було так влипнути, — думав. — А він розумніший, ніж можна було передбачати. Мабуть, слід погоджуватись. Все одно прямих доказів проти цього ділка нема. Вчора він пройшов його слідами. Чергова по готелю впізнала Загорулька по фотографії й підтвердила, що двадцятого липня він увесь день спав у номері, а ввечері його бачили в ресторані. Комбінаціями ж його нехай займаються обехеесівці”.

Загорулько тривожно спостерігав за Устимчиком. Невже не погодиться?

— Ви ризикуєте кар’єрою, лейтенанте, — порушив довгу паузу.

— Ваша взяла, — криво посміхнувся Устимчик.

У міському управлінні міліції Устимчика повідомили: ранковим літаком вилетіли й ось-ось будуть у Львові Дробаха й Хаблак. Лейтенанта ця новина вдарила як обухом по голові: виходить, виникли якісь нові обставини. При нормальному розвитку подій колеги повинні були чекати на нього в Києві.

До прибуття літака залишалося близько години. Устимчик вийшов на вулицю, з найближчого телефону-автомата подзвонив Загорулькові. Власне, він не був зобов’язаний робити це: в їхні умови не входило попередження Сидора Семеновича про нові дані у розслідуванні, але, діючи так, Федір дбав лише про себе: липкий страх стискав серце. Раптом, думав, якщо Загорулька притиснуть, викаже мене. Дурень, сто разів дурень. Влип через вродливу дівку. Так завжди можна було б відмовитись, мовляв, наклеп, помста працівникові міліції, а в Загорулька це кляте фото…

Ні, треба, щоб він зрозумів: у них чесна гра.

Зустрів товаришів біля входу до управління міліції.

— Щось нове? — запитав. — І, певно, важливе, бо інакше сам господь бог не зрушив би вас з місця.

— Поганої ти думки про нас. — Хаблак поклав свою велику засмаглу руку на плече Устимчика. — А може, нам просто захотілося допомогти тобі.

— Від вас дочекаєшся…

— Даремно, — втрутився Дробаха, — ми саме для цього й приїхали.

В одній з кімнат міського карного розшуку було проведено коротку нараду. Устимчик доповів про результати свого розслідування, наголосивши на повному алібі Загорулька. Сказав і про підозри обехеесівців, та, мовляв, це вже друга сторона медалі.

— І все ж, справа тут нечиста, — мовив Хаблак. Витягнув з портфеля папірець, подав Устимчикові. — Читай уважно. Про всяк випадок ми зробили запит до Первомайська, де народився й свого часу мешкав Загорулько. Маємо відповідь. Сидір Семенович Загорулько двадцять років тому загинув. Розбився на мотоциклі.

— Невже? — В Устимчика побіліли щоки. Це повідомлення справді схвилювало й злякало його. Виходить, Загорулько — зовсім не той птах. Тепер його вже не випустять з поля зору, а Сидір Семенович може потягнути за собою і його…

Лейтенант машинально витер хусточкою спітніле чоло.

Кінець… Кінець мріям і сподіванням, кінець всьому. Відчув, як затремтіли коліна й відлила кров від серця. Перехопивши здивований погляд Хаблака, вимушено посміхнувся, обмахнувся хустинкою.

— Спекотно тут, — сказав, — а я другу ніч майже не сплю…

Дробаха налив склянку води, Федір жадібно осушив її.

— Бачиш, яка ситуація, — мовив Хаблак. — Тому ми й прилетіли. — Він відчинив вікно, стояв на фоні голубого неба — кремезний, високий. В цей момент Хаблак видався Устимчикові уособленням сили й чоловічої могутності: спокійний, вольовий, енергійний.

Федір завжди заздрив капітанові, а зараз ненавидів. Ненавидів за те, що Хаблак не відчуває страху, який стискає його серце, за те, що прямо й сміливо дивиться йому у вічі, ненавидів і за відкриту посмішку, і за цю манеру повільно, усією п’ятірнею пригладжувати волосся.

Устимчик підвівся й почав ходити по кімнаті.

— І правильно зробили, що приїхали, — витиснув він із себе. — Справа, звичайно, ускладнюється, та я не бачу, як до неї підступитися.

Дробаха вже давно сидів у кутку, дмухаючи на кінчики пальців.

— Хвилиночку, — запитав, витягаючи олівець, — ви уточнили, коли Загорулько повернувся двадцятого вранці до готелю?

— Близько сьомої ранку.

— А коли його знову побачила чергова?

— На початку восьмої вечора.