Д і д з ц і п к о м. Га?

Г и р я мовчки поправив лампадика.

Г о д о в а н и й. Ну то як же, Гнате Архиповичу?

Г и р я (перехрестився). Пора.

Д і д з ц і п к о м. Що саме, Гнате?

Г и р я. Пора, кажу!

Скинулись Г и р я й Г о д о в а н и й очима. Один одного зрозуміли.

Г о д о в а н и й (по паузі). Так граймо на тривогу?

Г и р я. А так…

Д і д з ц і п к о м (залупау очима). Та що саме — не второпаю?

Г о д о в а н и й. Це, діду Онисько, воєнний сигнал такий є — тривога. Щоб, значить, ать-два — і всі як один на ногах!

Д і д з ц і п к о м. Ага, ага!.. Тепер добрав діла.

Г и р я. Удосвіта рано сесіриці підуть по наших хатах. Казатимуть, щоб не піддавалися і хреста та чаші святої — анікому. Бо скоро, мовляв, край буде комуні…

Д і д з ц і п к о м. І большевицькому движенію, щоб казали.

Г и р я. А виходить — край їм!.. Оце й золото з церков забирають, щоб було чим по загряницях жити. Не дозволимо, господи!

Г о д о в а н и й. А як дійдеться чого?

Г и р я. В усі дзвони вдаримо, з хуторів людей покличемо, муром станемо!

Г о д о в а н и й. Та ні, я про щось протчее…

Г и р я (підвів брови). Ви думаєте?

Г о д о в а н и й. А не обійдеться.

Пауза. Тріснуло в лампадику.

На обличчі в Гирі тіні заграли.

Поправив лампадика і мовив глухо:

— Ну, що ж… і про такий случай є чоловік.

Г о д о в а н и й. Хто?

Д і д з ц і п к о м. А я знов не второпаю, що ви й до чого?

Г о д о в а н и й. Помовчіть, діду. (До Гирі). Хто?

Г и р я. Л а р и в о н!

Г о д о в а н и й (несподівано, розложиста). Ха-ха-ха. Оце вже ілюзійон!

Г и р я (зачепило його). Не ймете віри?

Г о д о в а н и й. Та… Глухе ж і німе. Як говорилось у нас, у драгунів, — ідійот!

Г и р я. Хочете, при вас наведу його на тропу? (Гукнув у другу хату). А ввійдіть, сестриці, сюди!.. Нечутно з’явились Ч е р н и ц і. Г и р я до них:

— Побіжіть котора та покличте Л а р и в о н а! Він там біля клуні або біля церкви… Через садок ідіть!

Ч е р н и ц і метнулись обидві.

Г о д о в а н и й. Ет… Даремно й язика терти — воно ж не зрозуміє!

Г и р я. Ви немов за дурного мене маєте…

Г о д о в а н и й. Та ні! Л а р и в о н а я маю за дурня.

Г и р я. А не такий вже дурний. Я йому на мигах, на знаках про царя й про комуну — про все. Та й сам він бачив, як хліб трусили та забирали… Там такий злий на комнезам, що аж-аж.

Г о д о в а н и й. Ой, чи такий же він до самого споду?

Вернулись Ч е р н и ц і.

За ними завіяний снігом всунувсь Л а р и в о н.

Без шапки. На голові білим вінком сніг.

Г о д о в а н и й. Та в його шапки нема, чи як?

Г и р я. А то як вітер, гроза або оце хуга, дак він без шапки отак цілу ніч виходить. (Повернувся до Л а р и в о н а. На мигах, на знаках йому). Сідай, Л а р и в о н е, до печі!.. Погрійся! Та сніг обтруси, сніг… Та дрючка у куток постав. Не хочеш? То сідай так.

Замугикав Л а р и в о н. Обтрусився. Тільки на голові сніг білим вінком зостався.

Г о д о в а н и й. Та невже ото він розуміє?

Г и р я (на мигах, на знаках.) Дивись, Л а р и в о н е!.. Комуна ота написала… комнезамам… що у нас хліб забрали й одвезли, знаєш?..

Л а р и в о н замугикав.

От-от… Зрозумів? Комуна написала хреста й чашу з церкви брати, корогви брати. (До Годованого). Він любить корогви носити. (До Л а р и в о н а). Усе срібло-золото… Всі цяці брати… цяці… (Показав йому на позолоту й срібні вінці в іконах). Написали забрати!

Л а р и в о н замугикав.

І чашу божу заберуть! Чашу!.. Оту саме, що батюшка з неї меду давав тобі… Зрозумів? Но-но! Одвезуть, одвезуть. Зуби собі робитимуть! Бачив у комісара, що жив у нас отут на квартирі?.. Ну от… А церкву зачинять, запечатають і тебе наженуть…

Д і д з ц і п к о м. Як собаку наженуть, щоб ти зна…

Г и р я. Завтра прийдуть до церкви. Не треба пускати!.. Бити їх треба!..

Звівся Л а р и в о н. Голосніш замугикав.

С м и к а отого, К о п и с т к у Мусія знаєш?..

Д і д з ц і п к о м (не втерпів). Бити їх!

Засварився дрючком Л а р и в о н. Замахав. Тіні по стінах побігли.

Г и р я. Отак!.. Отак!.. (До Годованого). От хто вдарить! А ви не вірили…

Г о д о в а н и й (годі й собі). Бий їх!

Д і д з ц і п к о м. За развьорстку бий!