А зрадив він — і горе, й жах,

І гасне сонце в небесах!

Четверта мавританка.

Не зрада милого ламає

Нам все буття;

Кохання в серці ще палає —

І кров’ю серце нам спливає

Усе життя!

Друга мавританка.

Що має, що ж мусить робити

Душа — розхвильоване море?

Четверта мавританка.

Коханню безвладно скоритись,

Хоч ждуть її сльози та горе?

Усі разом.

Так, так! Віддаймося коханню,

Його свавільній насолоді,

Його капризам і лагоді,

Хоч є в нім сльози, є страждання!

Та що всі муки, зрада, лихо,

Коли така в ньому утіха!

ДРУГИЙ ВИХІД БАЛЕТУ

Всі маври танцюють разом і примушуть плигати мавп, яких вони поприводили з собою.

Беральд. Ну як, брате мій? Що ви скажете? Це трохи краще, ніж доза касії. Чи не так?

Туанетта. Гм… Добряча доза касці — теж добра штука!

Беральд. Ну що ж! Чи не поговоримо тепер про наші справи?

Арган. Заждіть трохи, брате мій; я зараз повернуся.

Туанетта. Візьміть же вашого ціпка, пане, — ви й забули, що не можете без нього ходити.

Арган. Твоя правда.

Туанетта. Будьте такі ласкаві, поклопочіться ж про вашу небогу.

Беральд. Я все зроблю, щоб добитися того, чого вона бажає.

Туанетта. Треба конче перешкодити цьому безглуздому шлюбові, якого він убгав собі в голову. Я вже думала: непогано було б роздобути нам такого лікаря, який би нас підтримав і відвернув його від Пургона, довівши, що Пургонове лікування нічого не варте; але через те, що в нас немає підходящої для цього людини, то я й надумала один фокус, щоб пожартувати з нього і зарадити справі.

Беральд. Який же то?

Туанетта. Вигадка дотепна. Не скажу, що це буде щось розумне, а проте дуже веселе, якщо мені пощастить зробити все так, як я хочу. Полишіть це на мене. А ви починайте діяти з вашого боку. Та ось і він сам.

Беральд. Перш за все, брате, чи дозволите ви мені просити вас не гарячкувати під час нашої розмови?

Арган. Гаразд, обіцяю.

Беральд. Відповідати спокійно, не дратуючись, на те, що я вам казатиму?

Арган. Добре.

Беральд. І обміркувати зі мною спокійно ті справи, про які я маю з вами поговорити?

Арган. Боже мій! Ну добре вже, добре! Навіщо така довга передмова!

Беральд. Скажіть мені, брате, чому це ви, маючи такі великі достатки і тільки одну дочку, — малої я не рахую — чому, кажу я, ви задумали віддати її в монастир?

Арган. Скажіть мені, брате, а чому я господар у моїй родині і можу робити все, чого б не схотів?

Беральд. Звичайно, це ваша дружина дає вам такі милі поради, щоб позбутися таким чином обох ваших дочок, і я не маю сумніву, що з почуття милосердя вона була б у захваті, коли б вони обидві зробилися добрими черницями.

Арган. Ага-а, он воно що! За мою бідну дружину взялися! Вона — найперша причина всього лиха! Всі проти неї!

Беральд. Ну, гаразд, брате, облишмо її. Я згоден, що ця жінка сповнена найкращих намірів щодо вашої родини і зовсім безкорислива, згоден, що ця жінка оточує вас найніжнішою увагою, а дітей ваших так любить і така до них добра, що аж не віриться, — все це цілком справедливо. Не будемо про неї говорити й вернімося до вашої дочки. З яких саме міркувань, брате мій, хочете ви віддати її за сина лікаря?

Арган. Аз тих міркувань, брате, що хочу придбати собі такого зятя, який мені потрібний.

Беральд. Але ж вашій дочці він зовсім не потрібний, брате мій; для неї саме нагодилася партія далеко більш підходяща.

Арган. Дуже можливо; проте моя партія, брате, більш підходяща для мене.

Беральд. Та кому ж має підходити той чоловік, що за нього вона віддається, для кого ж він, брате, — для неї чи для вас?

Арган. Він і для неї, і для мене, брате. Я хочу мати в моїй родині таких людей, які мені потрібні.