Шрифт:
Таня до болю стискує пальці.
Для чого він базікає про це? Тиша. Хай буде урочиста тиша. Він повернувся. Що ще потрібно! Він повернувся!
Спини розступаються. В об’єктиві — обличчя. Він чи не він? Хто це! Очі — бездонні, глибокі, непорушні. Вони спрямовані на неї. Вони дивляться прямо в душу. Але чому він так змінився? Вічний жартівник і співун Павло чому він такий зосереджений і суворий?
Здрастуй, Павло! Я розумію тебе. Я відчуваю за тобою подих невідомого світу. Я розумію, що ти Повернувся не тим, яким відлітав з рідної Землі. Я жду тебе…
Павло дивиться з екрана на людей. Без жестів, без посмішки, без пози — просто і тихо говорить:
— Здрастуйте, друзі, люди, брати…
І після паузи, ще тихше:
— Здрастуй, мамо… Здрастуй, Таню…
І знову спини, голови. Героя закрутили у вихорі постатей, у гаморі голосів.
З’явилися на екрані машини. Маленька постать Павла Коваля підходить до них. З ним учені, президент Академії, друзі. Вони сідають в машини, мчать з космодрому до автостради.
— Незабаром всі люди Землі зможуть почути і прочитати про першу подорож до Марса, про дивовижні пригоди і відкриття нашого героя-космонавта Павла Коваля…
Диктор продовжує сипати звичними словами, але Таня вже не слухає. Неймовірна напруга серця і душі розрядилася бурхливими риданнями. Діти вражено завмерли, замовкли. Не знають, що діяти. Не розуміють…
— Тетяно Сергіївно! Тетяно Сергіївно! — шепочуть дівчатка. — Все ж добре… Чого ви плачете?
— Від радості теж плачуть, — крізь сльози усміхнулася Таня. — Сльози радості не страшні…
2
Біля воріт Космічного містечка клекотіла буря. Юрба репортерів та кореспондентів безлічі світових газет, радіо, телестанцій, кіностудій перегородила дорогу машинам, які супроводжували Павла Коваля. Президент Академії, благально притиснувши руки до грудей, комічно знизував плечима, викрикував:
— Друзі! Панове! Пропустіть! Космонавту необхідний відпочинок!
— Прес-конференцію! — ревла схвильована юрба.
— Ще не опрацьовані дані! Коваль змучений! Зачекайте одну добу! Лише одну добу!
— За цю добу половина з нас ляже в психіатричну лікарню! — громовим голосом гукнув велетень-негр — кореспондент газети «Таймс оф Ґана».
Навколо сміялися, жартували, але невблаганно змикали кільце навколо машини. Учених оглушували вимогливі репліки:
— Хоч кілька слів!
— Коваля! Коваля!
— Світ чекає! Пане президент! Така подія!
— Містер Коваль! Невже ви невблаганний!
Коваль нахилився до президента, щось сказав. Президент підняв руку. Гамір покотився до задніх рядів, затих.
— Павло Коваль згоден.
З сотень горлянок вихопився крик торжества і радості. В руках кореспондентів заметлялись мікрофони, магнітофони, об’єктиви, блокноти. Сотні вух і очей — магнітних, оптичних, електронних — спрямувалися на Коваля. Він звівся в машині, оглянув юрбу. Подивився на небо, на обрій. Помовчав. Дивною здалася ця мовчанка кореспондентам і вченим. Президент тривожно перезирнувся з своїми супутниками.
— Ну… я повернувся назад, — просто сказав Коваль і сумовито всміхнувся. — Щасливо, як пишуть в книгах. Подробиці, я думаю, будуть опубліковані в газетах, журналах і так далі. А зараз — запитуйте. Вичерпно я не відповім… а коротко… наскільки зможу…
— Чому ви не передали повідомлення з Марса? — пролунало перше запитання.
— У мене не було чим передавати. Головний радіовідрядник вибув з ладу.
— Під час катастрофи?
— Так.
— Як уцілів корабель? Адже ви передали, що загибель неминуча?
Коваль опустив погляд донизу. Подумав. Видно було, як глибока зморшка прорізується на його переніссі. Нарешті він оглянув присутніх, тихо сказав:
— Я передав правильно. Катастрофа була неминуча.
— Як же ви її уникли?
— Я не уник її, — серйозно сказав Коваль.
— Поясніть! — нетерпляче загукали в юрбі. — Що за містика?
— Тихо, друзі, панове! — крикнув президент. — Павло Коваль попередив вас, що подробиці будуть потім…
— Запитуйте далі, — озвався Коваль. — Попереднє запитання освітиться потім…
Вгору підняв руку велетень-негр, забасив покрученою російською мовою:
— Містер Коваль! Стоїття льюди думають пйо життя на Майсі. Що скажете ви? Пейший льюдина на таємничій п’янеті!..
— Життя на Марсі є, — просто відповів космонавт.
Грім аплодисментів потряс повітря. І знову напружена тиша…
— В кораблі є зразки, — додав Коваль. — Ви побачите все завтра.