Шрифт:
Вони залишили човен внизу. Самі пішли на кручу вузенькою стежечкою, по якій пастухи ганяли корів до Дніпра. Оленка поспішала. Незнана сила несла її вперед. Серце одірвалося від тіла — у неї було таке відчуття — і летіло десь поза нею. Глинисті яри. Ріденькі кущі. Бур’ян. Ось уже недалеко круча. А на кручі — могила. Могила? Чому ж вона так поспішає до неї? Сергій одстав, залишився далеко внизу. Він махає рукою, щось гукає. Далі. Далі.
Оленка вийшла на гору. Побачила обеліск. Біля нього — група людей. Вона стишила крок.
Люди оглянулись на неї. Вона здивовано подивилася на молоду жінку, яка тримала в руках квіти. Хто ця жінка? Кого вона нагадує? На кого схожа?
Пшеничні коси, голубі очі, брови зрослися на переніссі. Це ж вона! Вона? Як так?
А це хто? Хто це? Світе ясний! Хто це?
А серце вже полетіло до нього, заспівало, в єдиному пориві охопило несказанну радість звершення. Висока постать кинулася назустріч Оленці. Простягнуті руки, безумні очі, бліде лице.
— Оленко-о-о!
— Миколо-о-о!
Здається, в цілій безмірі прокотилися ці слова, потрясли далекі світи.
В міцний обіймах з’єдналися вони, завмерли. І час зупинився для них, впав, подоланий любов’ю.
Стояли мовчазні люди навколо. Стояли зворушені, вражені. Вони відчували, що перед ними творилася велика тайна. Тайна кохання. Нема вищої тайни у світі…
А на сірому граніті могили тріпотіли в променях світанку червоні троянди…
ЗАКЛЮЧНИЙ АКОРД
А далі, далі що? — термосив я Юрка.
Він усміхнувся.
— Що ж далі… Далі все ясно. І не ясно. Не просте життя. Радість зустрічі Оленки, Оксани і Миколи… але й печаль Сергія… Правда ж, можна зрозуміти його?
— Можна, — згодився я. — Але якщо зрівняти…
— Так. Якщо зрівняти… Сергій сам зрозумів це. Є таке почуття, до якого торкатись не можна… Хто може стати між цими двома?
— Ніхто, — сказав я.
— Вони живуть в Зеленьках, — промовив Юрко. — В рідному селі. Я буваю в них. І Євген з Оксаною…
— І вони… тут?
— Тут… Вже й дитя в них є. Донька… Тут такі діла закручуються… Ну та я вам дещо розповів. Прийдете в гості — все узнаєте.
— Прийду. І, може, житиму у вас… Адже я… самотній…
— Знайдете друзів, — пообіцяв Юрко.
— А як же… Марія… Сергій?..
— До речі, ви згадали про них. Марія в своїй школі. Таки добилася, створює школу-сім’ю. А Сергій поїхав з нею. А Оксана і Євген… Правда ж, хочете побачити їх? В Києві. На кілька днів поїхали. Незабаром повернуться…
Юрко провів мене за село. Попрощався. Пішов назад.
Я йшов по засніженому полю. Високо в небі сіяло веселе сонце. Нескінченна пелена снігу грала райдужними іскрами. Було чисто, спокійно, ясно.
Я згадав свої недавні болі, муки, терзання. І згадав гігантські долі Марії, Миколи, Оленки, діда Василя. Мені стало соромно своєї незначної трагедії. А втім, чому незначної? Де міра її глибини? В чому?
Міра її в протилежному пориві, прийшла відповідь з душі. В пориві до життя, до любові. Тільки так. Тільки так.
А ще краще — відкинути всі трагедії. Розвіяти мару тисячоліть. Людині суджена радість. Радість творчості. Радість кохання. Радість звершення. Радість об’єднання.
Хто може зупинити потік радості? Якщо він народився в серці і злився з радістю творчого Космосу, — хто може знищити його? Ніхто.
Лише треба пізнати себе, дати ясну і вичерпну відповідь — хто ти?
Хто ж я? Чи пізнав я себе хоч трохи?
Я, що несу в собі муки і радість, горе і щастя?
Я, що серцем сягаю Сонця, розумом обнімаю Безмір?
Я, що жду рідного серця, всіх рідних сердець, щоб об’єднатися з ними для нових несказанних шляхів?
Я, вирощений матір’ю струдженою, випещений коханою Україною, загартований спілкою об’єднаних народів, сповнений мудрістю планети Землі, посланий Безмежністю на шлях Пізнання і Подвигу, — хто ж я?
Я зупинився, вдихнув колюче морозне повітря. Усміхнувся. Відповідь прихована в тобі. В тобі, Людино…
Запитай білого снігу, його цноти. Запитай лісів, запитай гір. Запитай потоків веселих, рік повноводних. Запитай пам’яті матері своєї, батька свого. Запитай славного минулого і прекрасного майбутнього. Запитай народжених і ненароджених, які йдуть на зміну тобі, щоб продовжити Великий Похід по дорозі Всесвіту, які вже стукають в стіну Часу, які незабаром гомоном любові і творчості сповнять Нову Землю, яка гряде!