Шрифт:
ЛИСИЦЯ І КРІЛЬ
До Лисиці Кріль прибіг,
Зовсім валячись із ніг,
І до неї: – Ой, Лисичко,
Що робить? І тут же ліг.
– Гай, що нам завжди належав,
Наказав Михайло знести.
Вирубать до деревинки,
Щоб ніде, а ні травинки.
Тут Лисичка посміхнулась
І до Кролика звернулась:
– Дурень ти, та й ще ростеш,
І куди, скажи, ти гнеш?
Та тепер же ти у полі
Будеш, ніби на долоні,
І не треба буде Вовку
Вже тебе шукати довго.
Тож радій, живи як треба,
Це ж все робиться для тебе –
Так хвалила те Лисиця,
Що не зчулася, як Киця
Принесла наказ з столиці:
– Відрубать хвоста Лисиці.
Лишки, мов архітектурні,
Не під стать такій культурній.
Тут мораль, хоч ти й Лисиця,
Але надто не носися!
Бо й на хитрих,– мовив Гром,–
Теж знайдеться «хрін з вінтом».
6.1.1977 р.
КЛАПТИК НЕБА
Мене похвали вже не гріють,
І ними тішить вже не смій,
Бо буть не хочу чародієм
Серед бандитів і повій.
Скільки, скажіть, людині треба?
Окраєць хліба й чуть тепла,
І клаптик голубого неба,
Яким би тішилась душа.
25.9.1979 р.
О, ЧАЄЧКО МОЯ!
О, чаєчко моя, не плач і не кигикай,
Тебе люблю ще більше, як любив,
І кожен раз твої шукаю віки,
Немов якесь найбільше диво з див.
Любов земна! Хто породив цю силу,
Чого в ній більше, доброти чи зла?
З чого вона, й чому така ляклива,
І створена – для горя, чи добра?
Роздумувать не стану я багато,
Скажу одне: любов людська то – гра.
Та, щоб у світі не було кохання,
То не було б на світі і добра.
25.4.1983 р.
ДИВЛЮСЬ НА ЛІС
Дивлюсь на ліс, що висне над горою,
І весело на річку задививсь,
А я стою й любуюся тобою,
Як це було у юності колись.
Летять віки на крилах сірих хмарок,
Які весь час купаються в Дніпрі,
І розкидають всюду свої чари,
Щоб веселились вічно молоді.
А, як проснуться всі тополі,
І Сонце в листях заблищить,
Я міг тебе зустріти в полі,
І все життя тебе любить.
І щоб у дощ, і заметілі,
Й коли тремтітиме земля,,
Я міг з тобою буть при ділі,
Й тебе хотілося щодня.
11.5.1983 р.
ОЧІ, З ЯКИХ КОХАННЯ ПИВ
Коли тебе побачив я в хустинці,
В твоїх очах я погляд загубив,
А ти була, як фея на картинці,
За що тебе я так завжди любив.
30.5.1979 р.
ВОНИ ПРАЦЮЮТЬ
Всі думають, що він працює,
А він державу продає,
Людей не бачить, і не чує,
Зате, як гусь в ставку живе.
Його синки також працюють,
І те що нень не вкрав – гребуть,
Отак вони й господарюють,
І нас за бакси продають.
Чи бачив він хоч ту лопату,
Чи знає, що таке граблі?
Та має он яку зарплату,
І все, що хоче на землі.
А хіба люди не працюють?
Оті, що в полі на ріллі,
Але їм ручки не цілують,
Бо заважають мозолі.
А хіба люди не працюють
Оті, що поруч з ним живуть,
Що ціле літечко скирдують
Ну, а зимою хрен гризуть.
4.8.2011 р.
СЛУГИ НАРОДУ
Якщо в поета до народу
А ні поваги, ні турбот,
Які буть можуть в нього вірші?
Хіба що, як з гімна – компот.
Зате всі кучми, і плющі
Будуть кричать поету «слава»,
Й за нікудишні ті вірші
Ще й орден дасть йому – «держава».
10.8.2011 р.
ЯК ТИХО ШЕПЧЕТЬСЯ ВЕРБА
Тоді мої зникають ліньки,
Як тихо шепчеться верба,