— Вміст... — наважився перебити його Ленґдон. — Ви хоч трохи знаєте, що там таке? Я маю на увазі що-небудь конкретне.Я знаю, що ми маємо справу зі збудником хвороби, але...

Ми аналізували відеоряд, — відповів Брюдер, — і він свідчить, що це скоріше біологічний збудник, аніж хімічний... тобто щось живе.Зважаючи на невеликий розмір мішка, ми припускаємо, що він є надзвичайно заразним і має здатність розмножуватися. Ми не знаємо, чи це є збудник, що поширюється через воду як бактерія, чи він набуде здатності поширюватися через повітря як вірус після того, як вивільниться з мішка, але можливі обидва варіанти.

— Ми збираємо дані, — сказала Сінскі, — про температуру ґрунтових вод у цьому районі, намагаємося також дізнатися, для яких заразних організмів тутешні підземні умови є найсприятливішими, але Цобріст був напрочуд талановитим науковцем і міг легко створити дещо з унікальними здібностями. До того ж я не можу не підозрювати, що Цобріст недарма вибрав саме це місце.

Брюдер кивнув на знак згоди і швидко виклав свою думку про незвичний пристрій поширення: підводний розчинний мішок, геніальну простоту якого вони тільки-тільки усвідомлювали. Причепивши мішок під землею у воді, Цобріст створив винятково стабільне інкубаційне середовище: з постійною температурою води, без сонячної радіації, з кінетичним буфером та в умовах повної конфіденційності. З мішком потрібної тривкості він дістав змогу залишити збудник без нагляду, щоб той визрівав упродовж певного часу, а потім вивільнив сам себе чітко за графіком.

— Навіть якби Цобрісту більше не судилося повернутися сюди знову.

Літак різко сіпнувся під час посадки, Ленґдона відкинуло назад, і він гепнувся у своє відкидне крісло в пілотській кабіні. Пілоти різко загальмували, а потім скерували масивну повітряну машину до віддаленого ангару й там зупинили її.

Ленґдон був майже впевнений, що їх зустрічатиме армія співпрацівників ВООЗ у костюмах для хіміко-бактеріологічного захисту. Але, як це не дивно, єдиним, хто очікував їхнього прибуття, виявився водій великого білого мікроавтобуса з яскраво-червоним хрестом із симетричними променями однакової довжини.

«А хіба тут — Червоний хрест, а не Червоний півмісяць?» — здивувався Ленґдон, але потім придивився й швидко збагнув, що була ще одна установа, яка користувалася зображенням такого хреста, — посольство Швейцарії.

Він відстебнув пасок безпеки й підійшов до Сінскі, коли всі вже приготувалися зійти з літака на землю.

— А чому нас ніхто не зустрічає? — здивовано спитав Ленґдон. — Де група ВООЗ? Де представники турецької влади? Чи всі вони вже подалися до Айя-Софія?

Сінскі знервовано поглянула на нього.

— Узагалі-то, — пояснила вона, — ми вирішили не повідомляти місцеву владу. Із нами й так найкраща спецгрупа Європейського центру з профілактики та контролю хвороб, і ми вважаємо, що наразі краще проводити операцію тихо й спокійно, бо інакше можна зчинити широкомасштабну паніку.

Ленґдон побачив, як Брюдер та його група застібали великі мішки з чорного брезенту з усіляким устаткуванням для хіміко-бактеріологічного захисту: біокостюмами, респіраторами та електронними детекторами.

Брюдер закинув свій мішок на плече й підійшов до них.

— Ми вирушаємо. Увійдемо до будівлі, знайдемо гробницю Дандоло, прислухаємося до води, як ідеться в поемі, а потім я та моя команда оцінимо ситуацію та вирішимо, чи треба викликати на підмогу місцеву владу.

Та Ленґдон уже побачив проблеми, які могли виникнути з реалізацією цього плану.

— Свята Софія зачиняється після заходу сонця, тому без місцевої влади ми не зможемо до неї увійти.

— Усе нормально, — сказала Сінскі. — Я маю агента у швейцарському посольстві, який зв’язався з хранителем музею «Айя-Софія» й попросив улаштувати нам VIP-тур, щойно ми прибудемо. Хранитель погодився.

Ленґдон ледь стримався, щоб не розсміятися.

— VIP-тур для директора ВООЗ? І армії солдатів із мішками зі спорядженням для хіміко-бактеріологічного захисту? А вам не здається, що це трохи дивно?

— Спецгрупа з захисним спорядженням залишиться в автобусі, а Брюдер, я та ви займемося оцінкою ситуації, — відказала Сінскі. — До того ж маю вас поінформувати, що важлива персона — не я, а ви.

— Перепрошую?

— Ми сказали музейним працівникам, що до Стамбула прибув один відомий американський професор із групою дослідників, щоб написати статтю про символи Айя-Софії, але їхній літак затримався на п’ять годин і професор не встиг оглянути будівлю. А оскільки він зі своєю командою має повертатися завтра вранці, то ми уклінно просимо...

— Гаразд, — перервав її Ленґдон. — Я все зрозумів.

— Музей посилає свого працівника, щоб зустріти нас особисто. Виявилося, що він — великий шанувальник ваших праць з ісламського мистецтва. — Сінскі втомлено всміхнулася Ленґдону, намагаючись надати оптимізму своїм словам. — Нас запевнили, що ви матимете доступ до будь-якого куточка будівлі.

— А ще важливішим є те, — заявив Брюдер, — що вся споруда буде в нашому розпорядженні.

Розділ 85